Глава 15

Все ще стоючи на порозі дому, члени клану дивно переглядались між собою. По Беркані було видно, що питання накопичились не тільки в мене. Проте сьогодні вона навряд чи їх озвучить. У бік доньки вона навіть не дихала не кажучи вже про якісь теплі обіймашки чи щось з такого роду. Так ми всі і стояли аж допоки той сивенький чоловік, який все ще не представився мені не заговорив грубим і хриплим голосом.

— Може ми все ж пройдемо в середину і там спокійно поговоримо? Зайві очі нам ні до чого, — сказав він натякаючи на сусідів.

— То ви все ж вмієте говорити, — висловилась я.

— От вже ж не виховане дівчисько, так як ти з старшими розмовляєш!? — лютувала Беркана.

— Це ще питання хто з нас не вихованій.

— Проходьте, — сказала мама кладучи на моє плече свою руку, — зайві очі нам і справді не потрібні.

На цей раз, не маючи чого відповісти в заперечення на мамині слова, я просто відходжу в бік від двері пропускаючи гостей всередину. З тих пір як я дізналася про своє походження я багато разів уявляла цю зустріч. Як це все буде проходити, як сповіщу клан про те, що саме я та руна, як я стаю повноцінним членом цієї таємниці. Кожен раз уявляючи нервувала і вагалась не знаючи як правильно це піднести. Проте й кожен раз лікуючи від лише однієї думки, що в мене є інформація і тайна яку знають лише декілька людей. І я в них входила. Мені дійсно кортіло пірнути в цей омут, познайомитись з новим і невідомим мені світом і врешті оволодіти магією. Проте в моєму уявленні ця перша зустріч, дуже особлива і важлива як на мене зустріч мала пройти зовсім інакше. Не те щоби я чекала феєрверків та серенад під вікном в мою честь… але точно не так. Як говориться, сталося не так як гадалося. Все вирішилось само собою. Знову. На цей раз навіть не даючи мені ніякої змоги відплигати від минулих подій. Зараз проходячи разом з іншими до зали я думала лише про те, що дуже рада, що мені не довелось познайомитись з бабусею раніше. Більше того, познайомившись з нею зараз, в мене не було ніякого бажання продовжувати спілкування.

— Чому мама брехала про те, що ви, мадам бабуся, мертві я розумію. Сподіваюсь вам цього пояснювати не треба? — рішуче питаю я.

Проте у відповідь знову отримую лише гнівний погляд Беркани у свій бік і мамине нервове постукування пальцями по дивану.

— Ні? Ну, що ж …лише пару уточнюючих запитань. Мам, я так розумію ані бабуся як ми можемо бачити, ані дідусь з яким я ще не знайома, не померли в тій автокатастрофі чотирнадцять років тому, вірно?

— Так, — відповіла мама стараючись не дивитись у бік своєї матері, яка в цей час спопеляла нас тепер вже обох поглядом.

— І як я можу припустити він теж був руную?

— Так, — знову погодилась мама.

— Я не розумію що ти хочеш цим сказати.

— Я хочу розповісти вам, шановна Беркана, одну дуже цікаву історію очима однієї дівчинки, а ви спокійно й тихо її послухаєте і можливо навіть відкриєте щось нове для себе.

— Софія, ми тут не за цим, — вдруге заговорив сивий чоловік.

— А, звісно, як я могла забути про вас. Своє ім'я ви скажете пізніше, не переживайте. Вам уваги теж приділимо. Ну поїхали.

Жила була одна маленька дівчинка. І все чого вона коли небуть хотіла в своєму житті, щоб її любили і пишались нею. Але цьому не судилося статися. Бо в родині де обидва батьки були носіями рун, їй не пощастило поповнити їх ряди. Більше того, дівчинка не мала жодних здібностей до магії. Ніби пляма на чистому рушнику ,яку все ніяк не відпрати. А тому дуже швидко, вона стала об'єктом ненависті для своїх батьків. В сім'ї була ще одна донька, яка дуже швидко перейняла поведінку батьків до своєї молодшої сестри. І замість підтримки яка так сильно була дівчинці потрібна, гнобила її ще більше.

— Ах ти маленька мерзота, так перекрутити історію ще потрібно вміти!

Я спокійно піднесла палець до губ і протягнуто шикнула на неї ,чим ще більше вивела з себе Беркану.

— Ну що ж ви, “бабуся”, не культурно перебивати людину прямо посеред її розказу. Продовжимо. На чому я там зупинилась, а, так от …

Дівчинка виросла, здобула освіту, помирилась з сестрою яка теж вирісши зрозуміла свою помилку і навіть вийшла заміж за таку ж звичайну людину як і вона сама. Будучи переконаною, що в союзі двох людей без здібностей народилась така ж сама “звичайна” дитина вона не захотіла знайомити її з бабусею і дідусем. Бо не хотіла щоб та, коли небуть пережила ті ж самі почуття, що і вона. Не хотіла, щоб до її доньки так само відносились як до непотребу. Як до зламаної іграшки яка ні на що не годиться. От і вирішила сказати, що вони померли в автокатастрофі. Проте от не задача, сталося те, чого вона ні коли не передбачала, її доньки виявилась носієм руни. І от тепер, ми всі сидимо тут, і прикидаємось що раді бачити один одного. Хоча …., ви пані Беркана здається нічого і не скриваєте, ну а я так тим паче афішую своє ставлення відкрито.

Беркана від злості стала мало не червоною, проте її пил остудили мамині ридання. Такі гучні і душе роздираючі, що навіть такий монмтр ,як вона остовбеніла, дивлячись на свою доньку.

— То що? Це я перекручую історію чи може мамині ридання наштовхують вас ще раз подумати над відповіддю?

— Я бачу ти налаштована дуже рішуче, Софія. Проте не в тому напрямку в якому потрібно, — знову подав голос безіменний чоловічок про якого я вже й стигла забути.