Глава 7

Через деякий час я почула кроки. В кімнату зайшла мама і сіла навпроти мене на ліжко. Вся моя сміливість зникла. Я боялась почути правду. Боялась, хоч і не хотіла це признавати. Хвилини три вона просто мовчала, збираючи думки до купи. І я не підганяла її, даючи цю можливість.

— Я так розумію ти хочеш поговорити про нічну розмову, бо через те, що я приховувала факт свого життя в Шотландії ти б на мене так не вз’їлась?

Я мало не луснула від обурення. По— перше —, що значить вз’їлась!? А по-друге , якого біса вона сказала це так наче приховувати такі речі від мене це дрібниці? Наче це якісь буденні справи.

“О, добрий ранок! Я готую млинці на сніданок. До речі я тобі весь цей час брехала і насправді я виросла і народилась в Шотландії і ти на половину кельтка. То що, будеш снідати?”

Проте в слух ,я сказала лише просте:

— Так.

— Скажи мені чесно, тобі сняться видіння?

— Так.

Мама явно похмурнішала. Але здивованою не виглядала.

— Як давно?

— Близько місяця

— І ти так довго мовчала!?

— А звідки я могла знати, що ти щось про це знаєш? Ти навіть про минуле своє мовчала. Я боялась, що ти подумаєш ніби в мене щось не так з головою.

— Як ти взагалі могла таке подумати?

— Мам, ми зараз будемо вияснювати чому в мене проблеми з довірою чи все ж таки продовжимо нашу цікаву бесіду? До того ж, що реальніше, що мені сняться якісь там магічні ведіння чи те, що я все ж таки збожеволіла? Я і сама собі першу неділю не вірила.

Мама довго на мене дивилася, можливо аналізуючи чи варто мені розповідати всю правду ,чи може лише частково. Але незабаром моїх вух торкнулася нечувана історія.

— Багато років тому, люди ще вірили в магію. А також вони вірили в те, що будь-які здібності та магія данні людям від Диявола і є породженням Аду. Люди завжди боялися невідомості і завжди боялися того, чого не могли пояснити. Церква почала популяризувати ідею знищення всього, що хоч якось цього торкалось і люди швидко її перейняли. Почалося винищення всіх людей які хоч якось наводили підозру на себе. Під цей удар попали не тільки обдаровані, а й всі хто якось виділявся з натовпу. Наприклад масове спалювання жінок та чоловіків яких вважали відьмами чи відьмаками.

Особи які реально мали якісь здібності по одиночці були вразливі. Тому вони почалися групуватися в клани—"ковени". Один з таких заснувала наша з тобою дальня родичка багато років тому. Він був і продовжує існувати тут, в Единбургу.

Мама зупинилася чекаючи від мене якоїсь реакції, але я була ще досі в шоці від першої новини щоб відреагувати на цю. Тому вона продовжила свою розповідь.

— Всього було двадцять чотири члени цього союзу які перероджуються по колу вже не одне десятиліття. Твоя тітка Отті одна з таких представників - двадцять четвертий номер. Її руна Отал. Зізвучна з її іменем. Всі номери народжуються хаотично, тому їх порядок в таблиці номерів не має значення. Двадцять четвертий номер може народитися раніше за одинадцятий і так далі. За традицією предків, обрані люди мали бути ініційованими саме назвою руни і взяти її як за друге своє ім`я. Кланове. Так як являлися носіями цих самих рун.

— Як люди дізнавались, що вони обрані якоюсь із рун? — зацікавлено спитала я. Хоча вже знала відповідь.

— Їм починали снитися видіння, — відповіла мама я підняла свій погляд на мене.

— То ти хочеш сказати що я …

— Так, ти була обрана руною Хагалаз. Дев’ятий номер.

— Чекай, а як ти дізналась з якою саме руною мені снились видіння? Я ж ніколи тобі не говорила.

— Тобі і не потрібно. Абсолютно всі руни зараз вже зайняті. Абсолютно всі, окрім руни хаосу. Таке щоб всі руни жили в один час було лише один раз. Коли клан тільки заснували.

— Остання замикаюча, — прошепотіла я згадуючи слова Отилії.

— Саме так.

Мама важко зітхнула і притупивши погляд продовжила.

— У кожного ковену є “книги заклять” .Це такі фоліанти в які записуються всі закляття нові, старі. Всі які коли небудь існували й були придумані ковеном. Книгу нашого вкрали ще більше століття тому.

Я згадала книгу яку випадково знайшла в бібліотеці. І на щастя навіть зробила її фото яке ще не встигла видалити.

— Стривай, чи не цю книгу ти маєш на увазі?

— Звідки це фото в тебе? — ошелешено спитала мама.

— Ця книга з Лондонської бібліотеки, я знайшла її там.

— І де вона зараз?

— В бібліотеці. Віднесла перед переїздом. Вона ж не у моїй власності.