Глава 5

Я все ще стояла на порозі кухні не знаючи, що мені робити. Я навіть не могла бути впевненою, що це не ще одне з моїх нічних жахів. Всі відповіді просто зараз сиділи переді мною. Проте щось розказувати я не поспішала. Мама сиділа на стільці бліда як смерть. Піймавши на собі мій погляд, лише покачала туди сюди головою. В її очах застигло прохання. Прохання нічого не розказувати чи я лише собі щось надумую?

— Ти не дивись на маму, думай своїми мозками. Якщо є щось розказати- розказуй, — майже приказним тоном сказала Отилія.

— Про які видіння ти говориш, тітка? — вирішила морозитись я до кінця.

Обличчя тітки Отилії змінилося і тепер вона дивилась на мене не з лукавою посмішкою, а з серйозним обличчям. Ігри закінчились.

— Ви тут часом не віскі шотландський п’єте? — спитала я. Все ще сумніваючись в тому, що вони тверезі. Може вони п'яні і вирішили мене розіграти, а я тут собі вже купу всього надумала?

— Ну добре, досить з себе дурочку видавати.

— Аж ніяк, який мені в цьому сенс? — хоча сенс в цьому був, якщо мама не хотіла мене в це втягувати значить на то була причина, а ще це значить що вона володіє тими ж знаннями що і тітка Отті. І щоб вона там не ховала весь цей час від мене я все ж воліла це дізнатись від неї самої і не в такій обстановці. Тому рішення спочатку поговорити з нею, а вже потім якщо це не допоможе йти до Отилії було прийняте буквально за секунду. Тим паче, що гостити ми в тітки будемо ще декілька днів.

— Я не знаю що ви зараз хочете від мене почути. Ніякі видіння мені не сняться на відміну від більш реальних кошмарів, — продовжувала грати роль я.

— Тобі не сняться сни Софія, ми це обидві знаєм. Наші душі занадто холодні для них.

Я мовчала. Розказати чи промовчати? Не те щоби я не довіряла тітці. Я просто не знала як правильно вчинити. Мене мучили сумніви через мамин жест і доводи власного розуму. Так хотілося, але було так страшно.

— Чого ти боїшся? Скажи мені правду і ми разом з цим розберемось. Мама не та людина на яку ти можеш надіятись в цій ситуації.

Бажання все розповісти і слідувати своєму початковому плану боролися між собою роздираючи мене зсередини. Чому я не могла надіятись на маму в цій ситуації? Я знала що могла довіряти їй в усьому. Але якщо це так, то чому досі не розповіла про все ,що зі мною коїться? Виходить я брехала собі самій весь цей час?

— Правду? Хочете від мене правди? Я вам вже все сказала, чи історія з мамою повторюється? — в серцях сказала я і одразу ж пожаліла. Я точно знала, що ці слова завдадуть їй болі Знала що вона не відступить, а нагадування їхніх з мамою відносин повинне змусити її не розвивати далі цю тему. Я не хотіла цього говорити. Від свої слів я почала почуватись ще гірше ніж до цього. Паніка, сум`яття, невідомість та сором змішались в одному флаконі.

А все діло було в тому, що коли сестри Імпаер ще були молоді, можна сказати навіть підлітками, між ними виникла якась серйозна сутичка через яку вони довгі роки не розмовляли і ніяк не комунікували. На всі мої питання, що ж в них сталося мама відповідала «Якось я тобі розповім, проте не зараз». Ну, а потім я просто перестала питати про це, так як отримувала одну й ту саму відповідь кожен раз. Тітка й досі відчувала через цю ситуацію провину. Я це знала, знада і все одно сказала хоча той випадок точно не мав нічого спільного з тим в якому опинилась зараз я.

Більше за всього в житті вона боялась самотності, боялась зробити комусь з рідних боляче. Знову. Крім мами та мене в її житті нікого рідного більше не було. А маму вона вже якось загубила. І тільки порівняно нещодавно сестри Імпаер почали будувати відношення між собою буквально з чистого листа. Я не знала всієї ситуації між ними, проте була практично впевнена що згадка мами в моїх словах викличе в неї тригер. І це робило мене повною егоїсткою та мудачкою.

— Я …, — не впевнено почала вона проте швидко взяла себе в руки, — Я тебе почула. Все одно життя приведе тебе туди де ти маєш бути. І змусить стати тою, ким тобі належить бути. І не важливо розкажеш ти мені все зараз чи дійдеш до всього сама більш складним та болісним способом.

Після цього вона встала і вийшла з кухні залишивши мене стояти все на тому ж порозі з пустотою всередині. Я перевела погляд на маму. Вона сиділа в такому ж шоці як була я буквально пару хвилин назад.

— Що ти …

— Я сподіваюсь воно коштувало того. Коштувало мого спектаклю та ображених почуттів твоєї сестри, — обірвала її питання я, — І після всього я чекаю від тебе пояснень, проте зранку, на одну ніч вражень достатньо, пішли вже спати.

Проте заснути в мене вийшло лише під світанок. Через думки, через видіння, через сором. Через це все я навіть забула, що взагалі була голодною і йшла на кухню поїсти.

Розліпивши очі, першою моєю думкою було те, що більше так продовжуватись не може. Я почувала себе розбитою, втомленою і загубленою. І вже почала жаліти, що все ж не розповіла все вчора тітці. Але тепер я точно маю розповісти все мамі. В голові знову промайнуло питання Вів`єн : "Коли ти нарешті розповіси все батькам?" , а потім "ти повинна все розповісти".

— Радій Віві, прийшов час це зробити, — сказала я сама собі.

В ніс мені вдарив дуже смачний запах. Чогось солодкого та смаженого. Тому я разом відкинула всі свої думки і стала щаслива як слон одягатися. Перевдягнувшись з нічної сорочки в домашні широкі штани, майку та в’язаний кардиган я різко розчахнула двері. Нарешті можна поїсти з усією цією метушнею та хай їм грець, видіннями. Майже не дивлячись під ноги я хутко бігла на кухню. Там стояла тітка Отті з тарілкою вафлів в руках і посміхалась мені. Було десь одинадцята ранку. Вона стояла в яскравому фартусі і трішки розпатланим волоссям. Було дивно бачити цю залізну пані такою. Її образ завжди одягненої з голочки і з ідеально зачесаним волоссям в тугу зачіску не співпадав з тим, що я зараз бачила. Іноді я просто не могла зрозуміти як можна виглядати так ...ідеально. Але її "оновлення" образу в моїй голові мені сподобалося. Вона поставила переді мною тарілку з їжею і сама сіла за стіл.