Глава 2

Приїхавши додому я вирішила не гаяти часу і одразу побігла до себе в кімнату щоб розібратися з книгою. Мами все ще не було вдома, тому я могла зробити це в спокійній атмосфері. Звісно я дуже втомилася за сьогодні, але в цій кривавій битві — зацікавленість одержала перемогу. Застрибнувши на ліжко і обережно розгортаючи старючу книгу, я думала над тим, чому вона була в звичайному відділі де її міг взяти кожен бажаючий. Вона цілком могла бути експонатом музею наприклад. Може мені треба було вдягнути рукавички перш ніж торкатись її?

Трохи погугливши мову на якій вона була написана виявилось, що це давньогельській. Вважається вимерлою. Одна зі сторінок була з рунами, їх символами і тим, що вони означали. Дивна річ, скандинавські руни в книзі на давньогельській яка використовувалась на території Ірландії, Шотландії та Уельсу?

В принципі книга була цікава для мене з точки зору історії, але от користі від неї для тої справи заради якої я її взяла не було. Я вже загубила всяку надію, що це сама та річ яка мені потрібна, незважаючи на слова незнайомця. Проте все ж вирішую зробити останній ривок і детальніше вивчити руни, бо саме вони виявили на мене найбільший ефект. Я почала водити по ним пальцями. Чого я хотіла цим добитися — загадка. Я робила це більше інтуїтивно, як і тоді коли взяла її з полички в бібліотеці. Всі вони були для мене чимось новим, бо раніше я не цікавилася цією темою. Одна з них була в вигляді англійської букви "Н". І в той момент коли я доторкнулася до старовинного письмена, мене осліпила яскрава вспишка. На мить мені здалося, що мене пронизало током, а коли я відкрила очі переді мною була лише суцільна пітьма. Спочатку я подумала, що просто на просто задрімала вивчаючи книгу. Бо день видався насиченим, а спокійна атмосфера в моїй кімнаті сприяла сну. Але чи може бути сон аж настільки усвідомленим, що я так чисто мислю і спокійно блуждаю по просторам чорноти? Пройшло десь годину перш ніж я почула перші звуки і щось побачила. А можливо я тут була і менше, або навпаки більше, бо по перше — я не знала як тут тече час, а по друге — в суцільній темряві час сам по собі тягнувся безкінечно. Поступово навколо мене почали з’являтися деталі. Що було дуже схоже на прогрузку гри. Я опинилась в лісі. Мокра від роси трава лоскотала пальці на ногах. Я все ще не могла зрозуміти як тут опинилась якщо до цього мирно лежала собі з книгою на кроваті. Пилюки може нанюхалась чи щось таке, в книзі її було предостатньо. Скептик який жив в мені не хотів навіть думати про можливі подорожі через портали, астральну проекцію, чи ще якусь магічну фігню яку зазвичай показують в серіалах.

Спочатку ліс здався мені не привітним, але пробувши там деякий час, мені стало дуже комфортно. Тут було волого, сиро та прохолодно. Світило ранкове сонечко і був невеликий, але густий туман. Потім почали з'являлися силуети та образи людей. Вони миготіли повз мене настільки швидко, що я навіть і не могла їх нормально розгледіти. Складалось враження що я зараз знаходжусь в центрі фузі. Єдина деталь яка була спільна в них, і одразу кидалася в очі, це те що всі вони були у синіх плащах, тримались за руки і бормотіли щось, значення чого я не розуміла. З звідкілясь до мене донісся жіночий голос який здався мені смутно знайомим. Повертаючи голову у напрямку звуку я побачила чорний силует. Та тепер більш фізичний ніж в моїх видіннях.

— Згадай…, — напівпошепки сказала жінка. Я не могла точно знати що то була вона, бо її голос не мав тембру чи емоційної забарвленості. Він лунав всюди, але разом з цим ніде. Я могла лише покладатися на свої почуття які казали, що це була жінка. І на очі, що бачили жіночий силует, лице якої ховав від мене капюшон, що був наче зроблений з чорної димки який в цілому ховав і її саму як мантія.

— Що? Що я маю згадати?

— Прийми …

— Та якого біса тут коїться!? Кого я маю прийняти!? Чи де я хоча б взагалі…, — бісилась я, якій дуже не подобалось коли власноруч не могла контролювати ситуацію.

Вона різко вхопила мене за руку, після чого я відчула жгучу біль під її рукою. Коли я подивилася на неї, то з жахом побачила руну на яку я навела палець перед тим як провалитися сюди. Вона була виженна на тому місці до якого доторкнулася безлика тінь. То була та сама літера "Н", а точніш руна в вигляді неї, значення якої я поки ще не знала. Одразу після цього, я прокинулася на своєму ліжку. На мене зверху вниз дивилась моя мама з тривожним обличчям. Мені здавалось, що я стаю божевільною і скоро на мене надягнуть білу гамівну сорочку.

— Трясця. Як же ти мене налякала, — з полегшенням видихнула мама.

Вона обійняла мене так сильно, немов боялась відпустити. Або можливо хотіла мене придушити. Саме у цю мить я згадала про випалену руну на моїй руці і з панікою почала шукати її на своєму тілі. Але на мою здивованість на ній нічого не було. Підгорнувши рукав шкільної сорочки я нічого не побачила. Така ж гладка та трішки смаглява шкіра. Мама це одразу помітила і вже дивилася на мене з повною рішучістю та серйозністю. А потім немов кулемет почала говорити. Я ледве встигала розуміти значення слів, на мить мені здалося, що я дивлюсь іноземний фільм без субтитрів.

— Що сталося? Я прийшла з роботи, почала тебе звати, але ти мені не відповідала. Потім я почала тобі дзвонити і почула дзвін у твоїй кімнаті. Коли я зайшла, мені здалося що ти спиш, але як би я тебе не звала ти не прокидалась. Ти мене серйозно налякала. Ці твої проблеми зі сном вже не жарти, лікар щось сказав сьогодні? — закінчила вона свою полум’яну річ так само швидко як і почала.

І тут я зрозуміла, що мені треба щось терміново придумати. Я подивилась на ту саму книгу яка все ще лежала поруч.