Глава 18

МІЯ

Шкодую, що Боярський прийшов так невчасно. Якби він заявився хвилиною пізніше, я б точно з’їздила по морді цьому неадеквату Юрову. Він мене дістав своїми наїздами. Чи думає, якщо він як гора, то залякає мене. Хай забирається, бо якщо сама не впораюся, пожаліюся своєму хресному. А він вже швидко управу на цього недомажора знайде.

Хоча Боярський теж хороший... От навіщо ця показуха? Прийшов рятувати мене, але, схоже, його карма наздогнала його. І он тепер стоїть і сопе, мов ковальський міх. Он аж ніздрі від люті роздуваються. Красиве обличчя міс універу, буквально перекосилося від злоби, а голос схожий на паровозну сирену.

— Боярський, ти охрінів? Ти реально проміняв мене, на оце диво? В неї ж ні росту, ні лоску... В тебе з головою все добре? Всі дома?! — глумиться вона. — Бо бачу, твій здоровий глузд взяв відпустку...

Всі навколо завмерли в очікуванні того, що ж буде далі. Тиша така густа, що чути, як літає одна муха у фоє.

— Ну, що Боярський? Нежданчик вийшов?! — регоче позаду мій нещодавній кривдник.

А я добре відчуваю, як напружився мій рятівник, обіймаючи мене за плечі.

— Юров, завались. — тупає ногою Белла. — З тобою мені теж потрібно поговорити по душах. Але не зараз.

Знову повертається тиша, тільки тепер Вітек і Боярський влаштували протистояння очима. Дивляться одне на одного, і чомусь в цих поглядах повно ненависті, а мали б бути почуття.

— Чого мовчиш, Костянтине? — першою кліпає і порушує тишу Белла. — Розкажи всім, для чого тобі потрібна ця а-ля танцівниця? Чи думаєш, це велика таємниця. Та ні? Це вже знають всі. — вона криво посміхається і фиркає. — Ти ж реально використаєш її, зрештою, як використав мене. Вона ж тобі сто років ще й з дрібними не здалася. Тобі ж перемога потрібна... — вона переводить погляд на мене і зневажливо питає. — А ти чого мовчиш? Профі?! Гадаєш, така неперевершена? Чи, може, думаєш, дует з Боярським щось змінить? Ти йому даремно не потрібна. Хіба що заради втілення своєї мрії...

Я звільняюся з обіймів Боярського і роблю крок вперед.

— Белло, охолонь, бо бачу, твоя уява розійшлася. Мені теж потрібна лише перемога, і окрім неї нічого більше не цікавить. Я не полюю за тілом чи красою хлопців, на відміну від тебе. Мені потрібен той, хто дозволить мені втілити свої мрії в життя. Це ясно?

— Не ясно. — шипить білявка. — Якщо ти не в курсі, Костянтин покинув мене через тебе.

Чую позаду вигуки здивування.

— Оце поворот.

Чути якийсь хлопчачий голос. Розумію, що це вже Санта-Барбара і її потрібно негайно згортати.

— Тоді забери Боярського собі, а від мене відстань. — хмикаю і, обіймаючи себе руками, кидаю. — Зрештою, нормальний такий закид... Сама не могла втримати свого тюбика біля себе, а винна я. — доки вона ошелешено кліпає довгими нарощеними віями, я продовжую. — Невже тебе це не бентежить? Чи своїх проколів не видно? Зрештою, до чого тут я? Якщо у твоїх стосунках щось не так, то розбирайся з цією ситуацією сама і не потрібно валити все з хворої голови на здорову.

— В сенсі? — хмуриться Белла.

— Без сенсу, — фиркаю і не встигаю більше нічого сказати, бо цієї миті моя рука опиняється в руці Костянтина. Він сильніше стискає її.

Спантеличено переводжу погляд на нього і позаду чую писклявий голос Юрова.

— Белло, та що ти її слухаєш? Боярський щойно перед усіма заявив, що графиня його дівчина.

На мить заплющую очі. Їй-богу, я колись перестріну цього Юрова в темному провулку у білій простирадлі. Ну, от що за людина? Хоча, з іншої сторони, він повторив слова Боярського...

Ловлю на собі повний ненависті погляд Белли. Кіпіш точно буде. І у всьому винен Боярський. Тільки якого біса він зараз мовчить. Хочу висмикнути свою руку, але він стискає її міцніше. Я страшенно серджуся на нього. Бо виходить, він завдяки мені вирішив порвати стосунки зі своєю міс. І, звісно, винною буду я. І це не що інше, як чергова підстава.