26

— Не хочу тебе бачити! Для чого ти сюди прийшов? — верещала я, коли майже втекла від Серафима, але він наздогнав мене. Ще й мав сміливість зачини двері на ключ.

— Еріко, я тебе прошу, вислухай мене. І не роби поспішних висновків.

— Ну ти ж зробив, коли просто втік і залишив саму в квартирі, — я розлючено гепнула на диванчик, поклавши ногу на ногу та схрестила руки. Він же присів навпроти мене і поклав свої долоні мені на коліно. Спочатку я сіпнула ногою, щоб він прибрав їх, але коли цього не сталося, то вирішила взагалі не рухатись і не дивитись на Серафима.

— Не сперечаюсь, я вчинив як останній ідіот. Замість того, щоб мовчки позлитись в кімнаті, заспокоїтись і поговорити, я пішов. Це взагалі не по-дорослому, ненормально і …

— Я рада, що у тебе присутня самокритика, — перебила його, — значить не все так погано.

— Еріко, я кохаю тебе. З першої секунди нашої зустрічі я зрозумів, що ти особлива для мене.

— З якої це такої зустрічі? — я нарешті глянула йому в очі, — з тієї, що відбулась у мене вдома чи з Лісабону!? Брехло.

Серафим лише засміявся, я ж закотила очі. В мені боролись два відчуття: забути про все і нарешті насолоджуватись тим, що ми нарешті одружились і друге, а воно було трохи сильнішим, мучити його так само, як він мене після тієї нашої сварки. Мені дуже хотілося зробити йому так само боляче, як було мені. Може це й дуже егоїстично, але я дуже хотіла його провчити.

— Ти маєш повне право ображатися, але будь ласка, хоч не ігноруй мене. 

— Поясни, для чого це все було? Тобто… ти дізнався, що на балу була я. Чому ж тоді не розповів? Для чого була тоді вся ця вистава? Чи для тебе це все взагалі нічого не означає!?

— Я дізнався зовсім випадково, розумієш? Ти принесла свою маску і заховала до шафи. Коли тебе не було вдома, я зайшов до кімнати. Дверцята були зачинені не до кінця і я побачив щось знайоме, як мені здалося. Так, цікавість взяла гору і я відкрив шафу більше. Який же я був вражений! Спочатку не міг навіть повірити в це. Я довго збирався з думками, але потім ми поїхали на вечерю до твого батька. Коли ти злилася після новин про його весілля, я вирішив, що це не найкращий момент для зізнань. Подумав, що скажу вже вдома. Але й там приперся мій дурний брат. А потім… потім я вже хотів зробити це якось по-особливому. 

— О ну це в тебе вийшло просто надзвичайно «особливо». Образитись, не вислухавши. Втекти і залишити мене саму. А тепер зіпсувати настрій на власному весіллі. Я ж коли знайшла маску, то ледь не зомліла. Тільки й гадки не мала, що це можеш бути ти.

— Я зовсім випадково підслухав твою розмову з братом. Хотів побачити тебе, але почув, що ти не сама. Власне… я мав зізнатись вже після весілля, але твої слова налаштували мене на рішучість.

Нічого не відповівши, я лише мовчки дивилась на нього. І десь глибоко в душі таки не могла повірити, що незнайомець з балу це саме Серафим. Адже тоді він був якийсь інакший. Такої поведінки, як тоді, я жодного разу не помічала за ним, поки ми жили разом. Але він зараз точно мене не обманює, адже ця його маска справді унікальна. І звідки комусь було знати, що разом ми танцювали саме танго. Яна тоді була зайнята якимось залицяльником, а Макс з‘явився вже наступного дня. Серафим врешті підвівся і сів поряд зі мною. Я ж відсунулась трохи вбік, щоб не бути надто близько до нього. Хлопець лише важко видихнув, але нічого не сказав. Між нами запанувала неприємна тиша.

— Гарно наше спільне життя складається, нічого не скажеш, — тихо заговорила я.

— Могло бути і гірше. Ми взагалі могли б після Лісабону більше не зустрітись, — Серафим покосився на мене і я несвідомо зробила те саме. 

— Який ти справжній, Серафиме? Той, що в масці чи той, що зараз? 

— Мабуть той що зараз. Я просто не надто впевнений у собі, наприклад, як Вадим. Тоді я збрехав батькам, що маю відрядження, а сам поїхав трохи відпочити. І вдягнувши цю маску спробував відкрити в собі те, що ховав чи навіть не знав про себе.

— Ну тобі це точно вийшло, — я засміялась.

— Еріко, ти вибачиш мене?

— Не знаю… — прошепотіла я і різко підвелась на рівні ноги, — не знаю, — сльози почали збиратись на очах і відчинивши двері, швидко вибігла в коридор. Серафим щось говорив мені в спину, але я цього не слухала. Забігши до вбиральні, я намагалась заспокоїтись. І там мене знайшла Яна.

— Ер, що з тобою? — схвильовано спитала подруга.

— Пам‘ятаєш той бал, на який ми їздили. І того незнайомця, з яким я провела стільки часу? Просто вгадай, хто це був насправді.

— Та ну-у-у…— Яна аж рота відкрила, — невже Серафим? Як ти дізналася?

— Він сам зізнався. Мій шок не описати словами.

— А чого ти злишся? Це ж так круто. 

— Мало того, що він образив мене, не повіривши, так ще й дуже довго приховував і це. Я вже геть заплуталась, Яно. Все перевернулось з ніг на голову. І я нічого не хочу, — сльози таки потекли по моїх щоках, а подруга обійняла мене, погладжуючи по спині.

Весь вечір далі я із Серафимом не розмовляла, ми лише награно посміхались для фотографа та гостей. Розрізавши наш весільний торт я не з‘їла ні крихти. Мені зовсім нічого не хотілося. Коли все нарешті завершилось, тато почав командувати, куди відвезти подарунки, квіти та інше. Це все мало бути у нашій квартирі. Я на все погоджувалась, але коли мова дійшла до того, де будуть ночувати наречені, я відвела тата вбік і попросила, що сьогодні я буду вдома. Його очі були дуже здивовані, проте я сказала, що нічого пояснювати не збираюся. Серафим декілька разів намагався зі мною поговорити, але я всіляко його уникала. Лише краєм вуха почула, що він сьогодні таки повертається у нашу квартиру, що мене насправді здивувало. 
Коли я вже лежала у своєму ліжку, то зовсім не могла заснути. Мені взагалі не вірилось, що моє життя обернулось саме так. Я взяла до рук маску Серафима, яку непомітно вдалося забрати, і уважно роздивлялась її, проводячи пальцями. В голові одразу з‘являлись ті спогади, які так довго гріли мою душу, проте зараз цього тепла від них я не відчувала. Вони ніби блокувалися думками про Серафима і про те, як ми разом проводили час. Я відкинула маску знову на стіл і прикрила обличчя долонями. Почула стук у двері.