21

Мій погляд був прикутий до вікна авто, на якому я спостерігала за перегонами двох крапель, що бігли по склу через те, що ми їхали. Моя фаворитка, на жаль, програла. Здається, все сьогодні хоче зіпсувати мені настрій і сама погода проти сьогоднішього дня. Серафим був зосереджений лише на дорозі і навіть не кидав на мене свої короткі погляди, які я так люблю. Важко видихнувши, продовжила дивитись у вікно. Пройшло вже достатньо часу, але я так і не змогла повністю прийняти те, що мій батько одружується. І саме сьогодні, у день його весілля, все ніби підтверджує всі мої думки проти. Затяжний дощ, сіре небо і холод. Від думки, що в таку погоду доведеться виходити з авто, мороз пройшовся по моїй шкірі і я потерла долонями свої руки.

— Все нормально? — нарешті запитав Серафим, продовжуючи слідкувати за дорогою.

— Так. Якщо можна назвати це нормальним. Ти бачив, що за вікном? Як я взагалі могла обрати собі довгу сукню, щоб потім помочити її у всіх калюжах? А босоніжки… вже відчуваю цю воду у себе на пальцях.

— Чому я впевнений, що ти говориш зараз зовсім не про дощ. І тебе ні на хвилину не хвилює твоя сукня.

— Все ти знаєш, — пробурмотіла я до вікна.

— Еріко, я розумію тебе, але і ти не будь такою егоїсткою. Твій тато має право на своє щастя. І у тому листі мама тобі все пояснила. Невже ти ніяк не можеш із цим змиритися? 

— Не знаю… не можу. Мені здається, ця Марта просто…просто не заслуговує на тата. Хоч він ще той нестерпний чоловік, який любить усім керувати, але це мій батько. І я… я люблю його. По-своєму. 

— Ти ревнуєш його? — Серафим нарешті кинув на мене біглий погляд і посміхнувся.

— Можливо… — тихо сказала я.

Авто зупинилось біля одного з вишуканих залів нашого міста, де мала відбутися уся ця урочиста церемонія і вечеря. Тато не хотів пишного святкування, тому запрошені були лише найрідніші та найближчі друзі. Відкривши парасолю, Серафим швидко вийшов і відчинив двері для мене. Я взяла його за руку і уважно подивилась на нього. Хлопець був абсолютно спокійний і навіть усміхнений. Мені хотілось перейняти хоч трохи такого ж настрою, але все одно було важко. Ми зайшли всередину і усі присутні одразу ж глянули на нас. Стало дуже некомфортно, тому я сильніше стиснула руку Серафима. Привітавшись з декількома татовими друзями, ми вирішили одразу ж сісти на свої місця.

— А твоїх батьків не буде? — пошепки спитала я.

— Ні, на жаль. У тата сьогодні важлива конференція, він дуже хотів прийти, але не вийшло. Лише надіслав подарунок.

— Ясно, — коротко сказала і покосилась на стілець справа від себе. Тут має сидіти мій улюблений братик. Проте вже майже початок, а його досі немає. Не те, щоб я дуже хвилювалась за нього, просто якщо він не прийде у такий важливий для тата день, то це буде просто початок кінця.

Заграла музика і усе почалося. Спочатку вийшов тато. На ньому був гарний коричневий костюм, що дуже пасував до його зелених очей. Він був таким щасливим і навіть трохи хвилювався. Від цього мені стало соромно, що я мала такі погані думки про його весілля. Але здається, Серафим був правий, і тато справді щасливий. Потім вийшла Марта. У неї було скромне плаття молочного кольору, яке сягало трохи нижче за коліна, гарно сиділо на її фігурі і, здається, дуже подобалось батькові, бо коли він побачив її, то очі його заблистіли, ніби від сліз. Я глянула на Серафима, що уважно спостерігав за урочистістю і на досі порожній стілець біля себе. І це мене вже починало трохи напружувати. Але десь за дві хвилини нарешті поряд опинився захеканий і, який же інакший, непричесаний Максим.

— Я багато вже пропустив? — важко спитав брат.

— Що ти собі дозволяєш!? — прошипіла я йому на вухо, — ти що із Нової Зеландії йшов пішки? 

— Трохи проспав, ну з ким не буває. 

— Зараз третя година дня, скільки ти спав?

— Усе, не заважай, я слухаю, — Макс спочатку уважно почав дивитись на тата з Мартою, а потім дістав свій телефон і з широкою посмішкою почав комусь писати. Я хотіла легенько підглянути, але він встиг його вимкнути і сховати.

Я дивилась на тата і слухала, які слова він говорить своїй новій дружині, як дивиться на неї і посміхається. Вона теж просто світилась від щастя. Я дивилась на них і розуміла, що зовсім скоро мене чекає те ж саме. Легенько повернувши голову, я глянула на Серафима. Думки про те, що він так само буде говорити мені такі теплі слова, а я йому, що ми теж отак стоятимемо одне навпроти одного і триматимемось за руки, змусила мене приємно усміхнутись. Хлопець це помітив і теж повернув голову у мій бік.

— Скоро і ми будемо говорити одне одному ці клятви, — він легенько взяв мою руку і поцілував її, — вже не можу дочекатись.

— Ти справді цього так хочеш?

— Не уявляєш, наскільки…

Всі зааплодували і ми теж, припинивши розмову. Тато з Мартою ніжно обійнялись і це означало, що тепер вони стали сім‘єю. На моїх очах проступили сльози, але я не зрозуміла, чи від щастя, чи від чогось іншого. Звісно ж, першими привітати подружжя випала нагода нам з братом.

— Сподіваюся, що ви будете щасливі, — почав Макс, — на братика чи сестричку я не сподіваюсь, мені і цієї вистачає, — він кивнув на мене і вони розсміялися.

— Ще одного такого як ти наша сім‘я точно не витримає, — я закотила очі і зробила крок до тата, щоб обійняти його. В цей момент я вже не стрималась і сльози потекли по щоках. Він, мабуть, відчув це і легенько відвів мене трохи вбік.

— Доню, що сталося? 

— Нічого, — я шмигнула носом, — я просто…я…хочу, щоб ти був щасливий. І сподіваюсь, що так і буде. Я дуже люблю тебе і просто, напевно, не можу наважитись з кимось ділити. Ми стільки років були тільки двоє. Всяке бувало, але це був дійсно хороший час. А тепер у тебе нова сім‘я.

— Люба, ви і є моя сім‘я. Ти моя донька, Максим мій син. Я вас обох люблю більше за все на світі. Ви мої найрідніші люди. І Марта тепер моя дружина. Ви всі моя сім‘я. І мені дуже приємно, що ти змогла все зрозуміти і прийняти. Це справді важливо для мене. Та й не забувай, що зовсім скоро ваше весілля, яке буде набагато урочистіше, ніж цей скромний вечір. І як я можу бачити, у вас із Серафимом все дуже добре, що не може не тішити.