13

— От кого я точно не чекав тут побачити, то це вас, — чоловік мило посміхнувся, поки я витріщалась на нього.

— Хто там прийшов? — голосно спитав Серафим, а потім теж підійшов до дверей, — що ти тут робиш?

— Мама сказала, що тебе можна знайти тут, — незнайомець нахабно пройшов повз нас і опинився всередині, — а квартирка непогана. Мені подобається.

— Здається, я не сказав, що радий тебе бачити і не запросив зайти, — суворо відповів Серафим і підійшов ближче до чоловіка.

— Припини, не будемо вияснювати нічого при леді.

— Я звичайно перепрошую, але, — я зачинила двері і уважно дивилась то на Серафима, то на незнайомця, — ви знайомі?

— Еріко, це… мій старший брат.

— Вадим, дуже приємно, — він протягнув мені руку, а я неохоче її потиснула.

— Я не знала, що у тебе є брат. Цікаво.

— Ми просто мало спілкуємось, — Вадим усміхнувся, — кожен зайнятий своїми справами.

— А чому ж ти не удостоївся такого ж цікавого імені, як брат? — я іронічно посміхнулась.

— Всі питання до бабусі, — Вадим розвів руками.

— Коли ти встиг повернутися? — Серафим якось хижо глянув на брата.

— Недавно, на жаль, робота наздогнала і у відпустці. Але мені потрібна твоя допомога. Не для себе, для друга.

— Мабуть… я вас залишу, — я ще раз кинула не дуже дружелюбний погляд на обох братів і пішла у спальню. 
Дуже цікаво, що Серафим ні словом не обмовився про те, що у нього є старший брат. Хоча, про Макса я теж поки ніколи не згадувала. Вони між собою доволі схожі, але і одночасно такі різні. Ну не буду приховувати, його брат гарний. Хоча і Серафим теж. Тільки от Вадим здається значно приємнішим і добрішим, може саме тому і між ними така напруженість і неприязнь. Дуже цікава ситуація. Хоча ми з Максимом теж не надто люб‘язні одне з одним, але для цього у мене хоча б є причина, бо він кинув мене у найважчий момент мого життя. Я знову задумалась і почала пербирати прикраси. Дурна звичка, яка переслідує мене все життя. Коли я хвилююсь або про щось захоплено думаю, обов‘язково мушу теребити пальцями і дуже часто під руки потрапляє саме скринька з прикрасами.

— Сподіваюсь, я не дуже налякав тебе сьогодні, опинившись перед дверима, — в кімнаті почувся голос і від несподіванки я впустила на підлогу свої сережки.

— А можна так не підкрадатися? — я видихнула і підняла прикраси.

— Я бачу, ти любиш усе губити, — Вадим засміявся.

— Це чиста випадковість, — я голосно закрила скриньку і засунула двері шафи на місце.

— Чого ти така напружена? Не хвилюйся, я знаю, що ваше весілля вимушене і ви не кохаєте одне одного. Тому не варто нічого вдавати.

— О, справді? — я здивувалась, — це… це дуже добре.

— Я навіть радий, що у вас все не по-справжньому. Не пробачив би брату ніколи, що йому незаслужено дісталась така красуня, — Вадим підморгнув мені, а я лише самовдоволено посміхнулась. Такі прояви уваги були у мене ледь не на кожному кроці і насправді це дуже набридло.

— Знаєш, я очікувала від тебе чогось більш оригінального. На перший погляд ти видався значно красномовнішим і… оригінальнішии, — я пожартувала, але його це здається зачепило.

— Я можу довести, що твоє перше враження про мене було правильним, — він підійшов ближче і я відчула якийсь знайомий запах парфуму.

— Вадиме, — у дверях з‘явився Серафим і прочистив горло, — здається, ми уже завершили. І тобі пора йти. Вже пізно.

— Проганяєш рідного брата? — він легко засміявся, — але мені вже справді час. Бувай, Еріко. І запам‘ятай те, що я сказав тобі.

Серафим провів його і вони ще декілька хвилин про щось говорили, але я цього не чула. Скориставшись його відсутністю, я швидко переодяглась у свою піжаму.

— Що він тобі говорив? — спитав хлопець, коли я пішла зробити собі чаю. 

— Ну це була наша розмова, тобі що до цього? — я уважно дивилась на Серафима, на його обличчі не сіпнувся жоден мускул.

— Просто, мій брат не такий простий, як здається на перший погляд.

— А може він просто нормальний? Навідміну від тебе. І не кидається на людей при першій же зустрічі, — я натягнуто посміхнулась.

— Ну-ну, я попередив тебе. Не забула, що завтра вранці ти йдеш зі мною?

— А якщо я відмовлюся? Ти так і не сказав, куди мене поведеш.

— Щоб ти раз і назавжди зрозуміла, що я не займаюсь невідомо чим. І тим більше, не зраджую.

— Що!? — я голосно розсміялася, — ти думаєш, що мене це хвилює? Я була б лише рада, якби ти знайшов собі когось і це весілля відмінилося б.

— І не мрій, — Серафим натягнуто посміхнувся, — добраніч. Завтра розбуджу тебе.

Я закотила очі. Мені взагалі не хотілося нікуди вранці йти, ще й враховуючи, в якій годині зазвичай Серафим ішов з дому. Для чого взагалі чимось займатися в такий ранішній час. Я сіла на диван із чашкою свого чаю і закуталась в плед. Тканина була м‘якою і ніжною, під нею хотілося просто сидіти вічно. Не вірю, що Серафим зміг знайти десь таку гарну річ. Бо я сказала, що він такий же колючий, як і той попередній. Невже він так хоче мене переконати в тому, що він такий, як цей пухнастик? Хоча я в це ніколи не повірю. Допивши чай, я вклалась спати. Тепло всередині дало розслабитись, тому заснула я доволі швидко і ніч пройшла як одна мить.

— Шоста ранку… ти серйозно? — я накрила очі долонями і потерла, щоб прокинутися повністю.

— Вставай бігом, я і так тебе пошкодував, бо встав іще пів години тому.

— Будь ласка, можна я не піду? — жалібно простогнала.

— Чекаю в машині, маєш п‘ятнадцять хвилин.

— Та щоб тебе! — буркнула я, але Серафим уже вийшов з квартири. Я повільно піднялась з дивану і попленталась у ванну. Як-небудь зібравшись, вийшла в коридор. Сумніваюсь, що він відвезе мене у вишуканий ресторан, тому одяглась максимально просто. Дорогою я ще досипала, незважаючи на те, що інколи сильно трясло. Врешті ми зупинились у якомусь надто сірому і нудному районі.

— Прокидайся, ми приїхали, — сказав хлопець і вийшов з авто, щоб взяти свою сумку.