Глава 4

Дні після поразки Квелора здавалися мирними, але в повітрі відчувався невловимий тривожний подих. Нейра та Лоренар проводили вечори разом, обговорюючи легенди про її рід та силу, якою вони тепер ділилися. Їхнє кохання зростало, зміцнюючи зв’язок, що здавався незламним.

Одного дня в Ейстен прибув незнайомець. Він назвався Аркелем, мандрівником із далеких земель, але його поведінка здавалася підозрілою. Він провів багато часу у «Місячному спокої», спостерігаючи за Нейрою. Лоренар був насторожений, відчуваючи в присутності Аркеля щось неприродне.

— Хто він? — запитав Лоренар одного вечора, коли вони сиділи на пагорбі за таверною. — Я бачу, як він дивиться на тебе.

— Можливо, він шукає відповіді, — відповіла Нейра, хоча її голос був невпевненим. — Але щось у ньому справді дивне.

Тим часом Нейру почали відвідувати видіння. Вони були уривчастими й хаотичними: стародавні візерунки, уламки загубленого світу, тіні, що охоплювали їх обох. Вона розуміла, що це попередження, але не могла зрозуміти, від чого.

Одного вечора, коли Аркель нарешті наважився підійти до них, його очі світилися знанням, якого він не міг приховати.

— Твій рід пов’язаний із ключем до відновлення Древніх Брам, — сказав він, поглянувши прямо на Нейру. — Вони можуть змінити баланс магії у світі.

Ця новина змінила все. Древні Брами були лише легендою, але якщо вони існували, то їхнє відкриття могло привести до катастрофи. Нейра й Лоренар розуміли, що мають вирушити в подорож, щоб випередити тих, хто хотів використати Брами для злих намірів.

Під час подорожі їхні почуття поглиблювалися. Кожна небезпека, яку вони долали разом, кожен виклик, з яким вони стикалися, лише зміцнював їх. Одного разу, коли вони сховалися від бурі в стародавньому храмі, Лоренар запитав:

— Чи ти шкодуєш про те, що ми зустрілися?

Нейра посміхнулася, торкаючись його руки.

— Ні, Лоренаре. Ти мій промінь світла у світі, повному тіней.

Їхня подорож вела їх через магічні ліси, підземні тунелі й загадкові руїни. Але з кожним кроком Аркель виявлявся складнішою фігурою — чи дійсно він їм допомагав, чи мав свої власні мотиви?