ТІНЬ БЕЗСМЕРТНОГО

Сонце повільно здіймалося над горизонтом, заливаючи поле бою червоним світлом, як провісником пролитої крові. Юнаки стояли в тіні, сховавшись серед дерев та чагарників на краю табору, спостерігаючи за тим, як самураї вишиковуються в ряди. У повітрі витало відчуття невблаганного наближення битви, і кожен воїн знав, що незабаром почнеться бій, що залишить слід в історії.

Раптом по табору пролунав гуркіт барабанів, що вдарили своїм ритмом, від якого здригнулася земля. Звуки барабанів лунали гучно і розмірено, немов пульсуюче серце армії, що набирає сили перед битвою. Кожен удар віддавався в серцях воїнів, перетворюючи їх на єдиний механізм, готовий до бою. Ряди самураїв вишикувалися щільною стіною, їх зброя поблискувала в променях ранкового сонця, а катани були оголені і готові до бою.

Масамуне, Мурасаме, Дзуйхо, Фудзісане та Інугамі Куроші причаїлися в укритті, спостерігаючи за тим, що відбувається, але знаючи, що їхня роль у цій битві — залишатися в тіні. Вони не могли втручатися в хід війни, щоб не порушити природний порядок часу. Їхня мета була іншою, вони були тут заради демона, заради істоти, яка харчувалася хаосом і смертю.

Мурасаме, стримуючи нетерпіння, спостерігав за шикуванням війська, його очі горіли бажанням вступити в бій, але він розумів, що зараз повинен стримувати свої пориви. Він важко зітхнув, стиснувши ручку свого клинка під обладунками.

— Ми повинні залишатися тут і чекати, — тихо промовив він, звертаючись більше до самого себе, ніж до інших. — Наш ворог не люди, наш ворог — темрява, що ховається серед них.

Масамуне тихо кивнув, його погляд залишався спокійним і зосередженим.

- Правильно. Ми не маємо права втручатися. Ця битва має йти своїм шляхом. Наша мета з'явиться лише тоді, коли кров проллється та енергія бою приверне його до цього місця.

Звуки бойових криків і удари мечів розносилися над полем, армія Токугави йшла вперед, як потужна та злагоджена хвиля, стикаючись із супротивником. Воїни піднімали прапори, на яких майоріли герби їхніх кланів, і кожен знав, що ця битва стане однією з найвизначніших у їхньому житті. Земля під ногами тремтіла від тупоту коней і важких кроків самураїв у обладунках.

Дзуйхо, спостерігаючи за тим, що відбувається, напружено вдивлявся в натовп воїнів, намагаючись вловити будь-який дивний рух, будь-яку тінь, що могла б бути демоном.

— Ми маємо бути готові будь-якої миті, — тихо сказав він. — Демон може з'явитися будь-коли, і він, мабуть, спробує скористатися хаосом бою.

Фудзісане стояв нерухомо, його погляд був серйозний, він спостерігав за битвою, але залишався повністю зібраним.

— Пам'ятайте, наша сила має бути спрямована на захист людей, але ми не повинні втручатися у їхні справи, — нагадав він. — Наш час — це не їхній час. Демон знає це і, швидше за все, спробує заплутати нас.

Інугами Куроші, що стояв поруч, кивнув, його обличчя залишалося прихованим у тіні, але в очах читалася рішучість.

— Ми чекатимемо, доки не відчуємо його присутність. Коли темрява здасться, ми завдамо свого удару.

Вони знову завмерли, занурені в мовчання і спостерігаючи, як битва розгортається перед ними. Звуки бою ставали все гучнішими, навколо пронизливо кричали бойові труби, лунали крики командирів і глухі удари металу об метал. Все це було ніби напередодні темряви, що насувається, яку їм належало зупинити.

Півгодини минуло у напруженому очікуванні. Звуки бою ставали все гучнішими, поле бою поступово поринало в хаос. Крики поранених, дзвін мечів, гуркіт обладунків і тупіт коней заповнили повітря, змішавшись із запахом крові та диму.

Інугамі Куроші стояв, вдивляючись у гущавину битви, його погляд був зосереджений, наче він шукав щось, приховане в самому серці битви. Раптом він напружився, його рука мимоволі стиснула рукоять меча, і він прошепотів:

- Він тут.

Усі юнаки одразу напружилися, їхні погляди звернулися до Інугамі, чекаючи на вказівки.

- Де? — тихо спитав Масамуне, його погляд був сповнений рішучості.

Інугамі Куроші кивнув у бік центру битви, де натовп самураїв оточував величезну постать.

— Он там, бачите? Найвищий самурай у чорних обладунках. Це він.

Юнаки придивились і, нарешті, помітили його. Самурай, що виділяється зростанням і масивністю, стояв у самому центрі бою. Його обладунки здавались щільнішими і темнішими, ніж у інших, ніби самі вони тьмяніли. Воїни падали перед ним, ніби його присутність була силою, що несла смерть.

Не гаючи часу, юнаки перезирнулися, обмінявшись короткими кивками, і перемістилися в центр бою, прямуючи до демона крізь хаос, що заповнив поле. Вони відчували, як сила пітьми посилюється в міру їхнього наближення, і з кожним кроком їхня рішучість міцніла.

Коли вони наблизилися, демон, помітивши їх, повільно обернувся. Його очі, приховані за маскою, блиснули червоним вогнем, і він усміхнувся, побачивши їх перед собою.

Масамуне, піднявши меч, твердо промовив:

- Стій! Зупинися!

Демон завмер на місці і зневажливо оглянув їх, його усмішка розтяглася ще ширше, і в голосі почувся глум.

- Хто ви такіє? — глузливо спитав він, його голос був хрипким і глибоким, наче відлуння далекої темряви. — Жалюгідні люди? Як ви наважилися з'явитися на моєму шляху?

Мурасаме, стискаючи свій клинок, ступив уперед і з викликом відповів:

— Ми — ті, хто тебе зупинить.

Демон голосно розреготався, його сміх був як удар грому, і його тінь огорнула все довкола, наче поглинаючи світло. Він глянув на них з презирством, і його слова пролунали як прокляття:

— Я знищу вас усіх, нікчемні смертні. Ви лише купка лайнових людей!

З цими словами він вихопив свій клинок, і бій почався. Юнаки кинулися на демона, їхні клинки виблискували, розрізаючи повітря, з кожним ударом намагаючись вразити його темне тіло. Бій був запеклим — кожен із них викладався на повну, відчуваючи, що цей ворог набагато небезпечніший за всіх, кого вони зустрічали раніше.

Мурасаме завдав швидких і лютих ударів, його меч залишав криваві смуги на тілі демона, але темрява, здавалося, поглинала рани, ніби їхні удари не завдавали йому жодної шкоди. Масамуне, рухаючись обережно і розважливо, намагався знайти слабкі місця в захисті демона, його удари були точними, але щоразу демон сміявся, його тіло ніби розчинялося і відновлювалося з темряви.