Глава 30

Мілена

​З Морою в команді стало значно легше. Вона перебрала на себе майже половину моїх обов'язків. Усі дівчата так само допомагали, особливо коли до нас приїхали двісті п’ятдесят полонянок з Азару.

​Та зустріч досі викликає у мене дикий жах, хоча минув уже місяць. Вони були в такому стані, що декому з нашої охорони стало зле. Майже всі дівчата були худі, залякані, виснажені, деякі – з глибокими шрамами на тілі. Найкращий фізичний вигляд мали ті, хто був наложницями короля: він стежив за їхнім здоров’ям та зовнішністю, хоча психологічно вони перебували у важкому стані. Новий король перевертнів видав кожній дівчині чималу суму як компенсацію. Але ці гроші ніяк не могли перекрити весь той жах, що їм довелося пережити. На жаль, не всі вижили в лапах тих монстрів…

​Ми найняли ще кількох цілителів, які допомагали привести дівчат до ладу. Деяким знадобилося коригувати пам’ять за допомогою магічного впливу на мозок – настільки жахливим був їхній стан.

​Кілька дівчат, найстарших, згодом покинули нас, придбавши власне житло за кошти, отримані в Азарі. Це були невеличкі однокімнатні квартири, але кожна з них понад усе прагнула самотності та тиші. Залишилися ті, кому ще не виповнилося вісімнадцяти.

​Сьогодні ранок почався так само, як і попередні. Я сиділа у своєму кабінеті, заповнюючи звіт для короля, коли до мене зайшов охоронець і повідомив, що мене хоче бачити Діліан Торн. Я спочатку навіть не зрозуміла, хто це… а коли згадала, мене кинуло в холодний піт. Я вже встигла й забути, що весь цей час він шукав мою рідню.

​– Усе добре, пані Мілено? Ви зблідли! Відправити його геть? – стурбовано запитав охоронець.

​– Ні, Лоренце, запроси, усе добре. Я на нього чекала, – я опанувала себе і видавила усмішку. Він кивнув і вийшов. Я глибоко вдихнула, відганяючи хвилювання, витерла спітнілі долоні й здригнулася, коли двері знову відчинилися.

​На порозі стояв головний дізнавач королівства у своєму незмінному мундирі, привітно усміхаючись. Минулого разу він був значно серйознішим.

​– Вітаю, пані Мілено! – привітався він, підходячи ближче до столу. Я встала з крісла і вказала рукою на диван навпроти.

​– Вітаю, пане Торн, – я сіла навпроти нього.

​– У мене для Вас гарні новини, – сказав він і замовк, а моє серце пропустило удар. – Я знайшов Ваших батьків. Живих!

​Я безпорадно відкривала й закривала рота, не в змозі вимовити й слова. Живі? Це жарт?

​– Ви впевнені? – тремтячим голосом перепитала я.

​– Цілком. Вони зараз у маєтку пана Холдера. Я вирішив підготувати Вас, тому прибув сюди сам, – щиро усміхнувся він мені, а у мене остаточно відняло мову. – Дихайте, пані, інакше пан Холдер мене вб’є.

​– Розкажіть усе, – прошепотіла я.

​– Добре. Спочатку я поїхав до Вашої колишньої директорки притулку. Вона довго відмовлялася розповідати щось нове, окрім тієї історії, яку Ви вже чули. Але у мене багатий досвід викриття брехні… а вона брехала, – я слухала, затамувавши подих. – Трохи натиснувши, я змусив її співпрацювати. Виявилося, що всі ці роки їй платили за мовчання. Вас приніс до притулку чоловік, з яким вони разом вигадали історію Вашої появи. Вона справді не знає, чому і хто саме Вас віддав їй, але оскільки гроші регулярно надходили на рахунок, знайти відправника було неважко. Я вийшов на Вашу рідну бабусю.

​Він замовк, даючи мені змогу перетравити почуте. Бабуся здала мене в притулок? Ще й вигадала смерть батьків. Навіщо? Сльози миттю підступили до очей.

​– Продовжуйте, – попросила я.

​– Гроші надходили з королівства фей. Я вирушив у Файрин, щоб особисто познайомитися з таємничим спонсором. Нею і виявилася Ваша бабуся. Вона – фея води високого рівня. Вона відмовлялася розмовляти, поки до кімнати не зайшли її син та невістка. Я розповів їм «цікаву» історію про дівчинку з притулку та директорку, яка за гроші брехала дитині. Під тиском власного сина стара зізналася, що викрала їхню доньку і заховала в королівстві людей – Зордарі.

​Він на мить зупинився і продовжив після мого кивка:

– Ваш батько – фей води високого рівня, а Ваша мати – магиня вітру також високого рівня. Бабуся не схвалювала цей міжрасовий шлюб, але нічого вдіяти не могла. Вона дуже засмутилася, що Ви не народилися феєю, як вона та її єдиний син, і це стало однією з причин, чому вона захотіла Вас позбутися. Останньою краплею стала розмова з віщункою, яка сказала, що Ви – не звичайна дитина, що Ваша сила відрізняється від інших і може бути прокляттям. Це її не на жарт налякало. Вона найняла людину, яка викрала Вас із власної кімнати й заховала в іншому королівстві, у глухому містечку. Всі ці роки батьки шукали Вас у своєму королівстві: у кожному місті, селі, майже в кожній хатині. Надсилали запити в інші королівства, але відповіді не було, бо директорка професійно підробила документи.

​– Власна бабуся прирекла мене на злидні та самотність… Мені довелося виживати самій лише тому, що якась божевільна назвала мене проклятою? Я не можу в це повірити… – сльози ринули стрімким потоком. У мене почалася істерика. Я не була готова до такої правди. Не знаю, скільки минуло часу, аж поки почувся різкий звук дверей, що відчинилися, і мене одразу підхопили міцні, теплі обійми. Ерік. Він важко дихав, ніби біг через усе місто. Я зарилася обличчям йому в груди й почала заспокоюватися від рідного запаху. Він тримав мене міцно, трохи погойдуючи, ніби заколисуючи.

​– Пане Холдер, вибачте, я не хотів засмутити Вашу наречену, – почав виправдовуватися дізнавач.

​– Усе добре. Дякую, що знайшли її батьків, Ви справжній професіонал! Далі ми самі, не будемо Вас більше затримувати, – суворим голосом кинув Ерік, не випускаючи мене з обіймів.

​– Дякую! Був щасливий допомогти. На все добре! – сказав Діліан Торн і покинув кабінет. Ми залишилися вдвох.

​– Маленька моя… – ніжно прошепотів мені на вухо Ерік. – Я тільки-но дізнався про все і одразу побіг до тебе. Трохи не встиг. Тільки з поваги до короля я не набив пику цьому дізнавачу. Хто ж отак повідомляє такі новини?!