Епілог

Танець балерини

Минуло три роки після того, як батьки перепрошувались. Та я не прийняла їх пробачення. Бо поїзд вже пішов. Треба було мене підтримувати. А не коли я показала на що я здатна. А потім тільки підтримати. Не подобається мені такий тип людей. А брати... такі самі як й батьки. Їх я теж ніколи не пробачу. Особливо Андрія. Лізти у його особисте життя звісно погано. Але мені зовсім не подобається з ким він зустрічається. Олекса це не та дівчина, яка може любити. Ненавиджу її. Досі пам’ятаю її підставу, що вона мені зробила. Щоб самій виступати на конкурсі. Але єдине я за неї рада. Вона не зайняла навіть третього місця. Вона зайняла дванадцяте місце. І тому я тихо сміялась через це. Погана з неї балерина виходить. Якби я була тоді на конкурсі за наш інститут, то обов’язково перемогла.

Зараз я на конкурсі в Чикаго, стою за кулісами сцени. Мене трясе, навіть не знаю чому. Я ж займала перші місця й не раз. Мій наречений одного разу сказав, що я буду така сама як й він. Що буду займати перші місця. Я тоді посміхнулась. Сказала “Мабуть, я не знаю”. Але все ж Назар виявився правим.

Він підійшов та подивився на мене.

- Каринко, чого тремтиш?

- Я хвилююсь... тут така конкуренція. Багато талановитих учасників — сказала я пошепки

- Дорогенька моя, не варто хвилюватись. Ти ж гарно танцюєш. Я впевнений, що на цьому конкурсі займеш перше місце. Я в тебе вірю. А погані думки зараз ні до чого

- Дякую — пошепки сказала я та наче заспокоїлась. Назар завжди мене підтримує. На всіх моїх конкурсах завжди зі мною. Чого не скажеш про мене. Бо я іноді пропускаю його змагання. І мені за це соромно. Вже три чи навіть чотири пропустила. Але перед тим як поїхати на змагання, я йому даю амулет, який мені допомагає на конкурсах. І йому теж він допомагає.

До нас підійшла організатор цього конкурсу.

- Як ви? Все добре?

- Так

- Наступними виступаєте ви

Я нічого не сказала. Організаторка пішла далі. Я наступна... Хоч би не збитись. Хоч би не забути рухи. Чому я нервую? Чому про це думаю? Все ж буде добре. І як то кажуть головне участь, а не перемога.

Прозвучало моє ім’я.

- Я вірю в тебе — сказав тихо Назар.

- Дякую — я вийшла на сцену та почала танцювати. На шиї як завжди мій амулет. Сподіваюсь, що він допоможе мені перемогти. Я танцюю та відчуваю, що ланцюжок зривається й амулет злітає з мене. Це вже не вперше, я тоді перемогла. Але в цей раз я почала нервувати. Та показати цього не можна, бо я повинна бути спокійною. Я побачила, що Назар знайшов мій амулет, а після показав, що він у нього. Я аж видихнула. Амулет не загубився.

Закінчивши танцювати, я зайшла за куліси сцени. За куліси також зайшов Назар. Він підійшов до мене.

- Станцювала дуже добре

- Правда?

- Так. Як завжди дуже добре

- Але... амулет. Він злетів з мене

- Не хвилюйся, пам’ятаєш на конкурсі в інституті він теж з тебе злетів. Та це не завадило тобі перемогти — він віддав мій амулет, а після обійняв мене

- Так, ти прав — сказала я пошепки.

Ми зайшли у гримерку. В кімнаті було ще троє дівчат, які танцюють та стилісти. Я підійшла до свого місця та сіла. Взяла пляшку з водою та зробила ковток.

Ми просиділи у гримерці до оголошення результатів.

Нас всіх викликали на сцену. Назар сів на своє місце у залі. Конкурентів багато, адже на сцені стояло багато людей.

Ведучий почав свою промову. Звичайно англійською мовою. Я не дуже слухала його промову, адже нервувала. Лише чула деякі фрази. “Вже третій рік поспіль у нашому місті змагання танцюристів”. “Ми поважаємо всіх, хто бере участь у цьому конкурсі незалежно від раси, кольору шкіри та релігії”. І після цієї фрази я почула, що цей чоловік почав оголошувати імена тих, хто потрапляє у трійку номінантів на перемогу у цьому конкурсі.

- І, так. Це Ребека Лоренс... — дівчина підійшла до ведучого — далі Кетрін Стінсон — ця дівчина також підійшла до ведучого, після довга пауза. І, о, нарешті він каже третє ім’я. А я почала нервувати більше. Бо ж залишилось лише одне місце — Карина Матвієнко — сказав з акцентом ведучий. А у мене посмішка стала до вух. Але нерви нікуди не зникли. Бо не хочу зайняти друге або третє місце. Хочу перше.

Всі інші учасники відійшли трохи далі від нас. А саме підійшли до стіни. Ведучий подивився на нас.

- Журі обрали саме вас, дівчата. Тож не буду гаяти часу оголошую переможця. Третє місце займає... Кетрін Стінсон — по дівчині було видно, що вона засмутилась. Ведучий підійшов до неї та одягнув бронзову медаль на її шию, а після продовжив — друге місце займає... Ребека Лоренс — він також одягнув їй медаль, але срібло. А я у душі почала радіти. Адже залишилось тільки золота медаль та одна я. Ведучий сказав декілька слів та одягнув мені золоту медаль.

- Дякую всім, хто брав участь та вітаю наших переможців. І вам шановні глядачі теж дякуємо — сказав ведучий. Після цього все закінчилось.

До мене підійшов Назар.

- Яка ти молодець, кохана. Вітаю тебе — сказав він

- Дякую — я піднялась навшпиньки та ми почали цілуватись. Після Назар мене сфотографував. І я вислала фото своїм батькам зі словами “Ви в мене не вірили. А я досягла хороших результатів. І ця медаль тому є доказом. Знаю, ви просили вибачення, але для мене ці вибачення ні до чого. Головне, що в мене вірить Назар. І я сама теж в себе вірю. Я не думаю, що ми коли-небудь з вами зустрінемось. І де саме я знаходжусь, я вам точно не скажу і не намагайтесь знайти мене”. Я вислала їм це фото, щоб довести, що вони тоді були не праві. І мені все-одно, що вони змінили думку. Як я раніше казала, я ніколи їх не пробачу.

Після моєї перемоги мене запросили виступати у групі. Я довго думала чи хочу я виступати у групі. Мені й одній добре. Але все ж прийняла пропозицію. І тепер я виступаю у групі з професійними балеринами як і я. Так я вважаю себе професійною балериною. Мої шість золотих та одна срібна медаль є цьому доказом. А як змінилось життя Назара? Він займається плаванням, теж їздить на змагання. Але разом ми проводимо більше часу, ніж окремо.