17 глава

Перемога

Приїхавши додому після “хорошої розмови” з ріднею, дуже втомилась морально. Побачила Назара, аж на душі полегшало. Він єдиний хто розуміє мене. Назар стояв на кухні та готував вечерю.

- О, нарешті приїхала. Як твої батьки відреагували на конкурс?

- Та, ніяк. Як завжди сумніваються, що я можу перемогти

- Нічого. Головне, що я в тебе вірю

- Дякую

- З такого приводу, хочу тобі дещо подарувати — Назар підійшов до шафи та витягнув якусь маленьку коробочку — ось тримай

Я відкрила коробочку, а в ній лежить амулет. Амулет, який можна повісити на шию.

- Красивий

- Це тобі на удачу

- Дякую — я поцілувала його у губи. Назар мені його одягнув на шию. Я роздивилась його у дзеркалі. Дуже красиво виглядає.

За декілька хвилин ми сіли їсти. Розмовляли весь час про цей конкурс, про збори Назара. Він сказав, що плавати на змаганнях це звичайно добре. Але в Італію він не поїде більше. А наступні змагання у нього через місяць в Іспанії. І ми туди поїдемо разом. Буду його підтримувати. А після погуляємо по Барселоні, а можливо навіть поїдемо у Мадрид.

Два тижні потому.

Ці два тижні пролетіли як один день. Репетиції щодня, навіть у вихідні. Ще одна розмова з батьками. Вечеря в ресторані з Назаром. А ввечері приходила додому та падала на диван. І зразу засинала.

Сьогодні у мене важливий день. Сьогодні конкурс. Треба себе взяти у руки й не нервувати. І взагалі зібратись з думками. Мені сьогодні дзвонила мама та сказала, що вони всі прийдуть на мій виступ “підтримати” мене.

Я сиджу у гримерці на стільці та дивлюсь у дзеркало. Дивлюсь як мені візажистка робить зачіску. В принципі я сама могла собі зробити таку зачіску, але умови такі, що треба скористатись їх послугами.

У гримерку зайшов Назар. Він подивився на мене.

- Чарівно виглядаєш — сказав він

- Дякую

- Ти забула амулет — він дістав його з кишені. Я його зняла декілька днів тому, навіть не пам’ятаю навіщо.

- Дякую, але я думаю, що не варто його одягати

- Але все ж, одягни — Назар дав його мені.

- Добре

Назар вийшов з гримерки. І в ту ж секунду в неї зайшов викладач, з яким у мене проходили репетиції. Він підійшов до мене.

- Карино, бажаю тобі успіху

- Дякую

- Ми всією групою за тебе вболіваємо

Якось сумніваюсь, що всією. Там є та, яка точно не вболіває за мене. А навпаки бажає мені невдачі. Але не буду думати про цю Олексу.

Почався конкурс. Я виступаю першою. Сподіваюсь мене запам’ятає журі. Хоча кажуть, що запам’ятовуються перші та останні. Подивимось як воно буде.

Я вийшла на сцену після того, як ведучий оголосив моє ім’я. Зразу побачила свою сім’ю. Вони сидять у першому ряду та дивляться на мене. А Назар у цей час стояв біля вікна трохи далі від сцени. Але весь час дивився на мене. Заграла музика. Я почала танцювати. Амулет все ж на мені. Я його одягла.

Танцюючи, я відчула як амулет з мене злітає і кудись падає. Та на це я не звернула уваги. Тільки побачила як Назар підняв його та показав, що амулет у нього. Добре, що він не загубився.

Дотанцювавши, я зайшла за сцену. Побачила там Назара. Він підійшов до мене.

- Я тепер розумію чому ти не хотіла його одягати — він дав мені амулет — але все ж тримай його — я взяла амулет, знову повісила його на шию.

- Дякую. До речі, ти бачив, що у залі була моя сім’я?

- Хм, я не помітив

- Дивно. Вони у першому ряді сиділи. Не знаю якої вони про мене думки будуть після цього конкурсу

- Ну... так. Але якщо що не звертай уваги на їх слова

- Ти прав, сподіваюсь, що переможу

Пройшла година. Всі учасники виступили, журі почали приймати рішення. Важливе кожному, а для мене тим більше. З цього моменту я стала нервувати так, що довелось випити заспокійливе.

Нарешті всіх зібрали на сцені для оголошення результатів. Ведучий почав говорити свою промову. Я її не слухала. А після як почула слова “А, зараз оголошення результатів” почала слухати уважно.

- А, зараз оголошення результатів. І, так, перше ім’я Зоряна Вороновська, друге ім’я — довга пауза — Поліна Зоріна — і тут я почала хвилюватись. А якщо не назвуть моє ім’я. Оце буде сором. Не тільки себе підведу, а ще й викладача, якого я попросила вийти на репетицію у вихідні дні розуміючи, що у нього є особисте життя — а також Карина Матвієнко — невже, та невже я потрапила у трійку? Це просто супер, головне зараз почути своє ім’я в останню чергу, коли оголошують перше місце. Та отримати золоту медаль — а, зараз я попрошу залишитись на сцені тільки тих дівчат, яких я тільки що назвав — всі інші спустились у зал. Всі були з похмурими обличчями. Та це й не дивно. Залишились ми втрьох. Ведучий подивився на нас — дівчата, вітаю вас, ви увійшли у трійку переможців. Не буду тягти момент, і скажу зараз хто переміг — він взяв три медалі — третє місце посіла...Поліна Зоріна - він одягнув їй бронзову медаль на шию — друге місце... Зоряна Вороновська — він також їй одягнув медаль, але срібну. А я у думках вже раділа. Бо залишилось тільки перше місце — і переможницею цього конкурсу стає Карина Матвієнко — всі почали аплодувати. А я подивилась на свою сім’ю. У кожного на обличчі було здивування. Та це мене зовсім не дивувало. Я просто стояла дивилась у зал та посміхалась.