16 глава

У батьків дома

Ми прилетіли в Україну, у Київ. Та приїхали додому. Назар залишився дома, а я переодяглась та поїхала в університет. Їду і думаю, чому це після екзаменів викликають в інститут. Одне на думку спадає. Мабуть, щось сталося.

Приїхала в інститут, зайшла в аудиторію. Там була лише викладачка та староста групи.

- Доброго ранку — сказала я та підійшла до них.

- Доброго ранку, Карино, у нас для тебе є пропозиція від якої я сподіваюсь ти не відмовишся

- Яка пропозиція?

- У нас в інституті буде ще один конкурс. Тому, що ти перемогла у кастингу, але не змогла станцювати. Ми тобі пропонуємо в цей раз взяти участь у конкурсі

- То як? — запитала староста, сподіваючись, що я погоджусь.

- Я тільки за

- От і добре. Тоді я тебе записую — посміхнулась викладачка та щось записала у журнал.

- А, коли конкурс?

- Через два тижні

- Добре. Я можу йти?

- Так. Звісно... а, ні, почекай

- Що ще?

- Екзамен ти написала краще всіх — сказала викладачка.

- Навіть краще за мене — додала староста.

- Правда?

- Так

Я вийшла з аудиторії та поїхала додому. Оце так шанс. Виступити та втерти носа Олексі це те, що треба.

Приїхавши додому, я побачила, що Назар спить. Я тихенько переодяглась, включила комп’ютер та зайшла в Інстаграм. Побачила, що Олекса, виставила фотографії з конкурсу, на якому зайняла зовсім не перше місце. Але з якогось дива у неї золота медаль на шиї. Та підпис внизу. “Перше місце на конкурсі. І вже не перша золота медаль”. Хм, дійсно? Не перша? Я чогось не знаю. Але в цей же раз вона програла. І з якого дива у неї ця медаль, мені не зрозуміло.

Та ну її... головне мені станцювати на конкурсі добре. Розповім Назару коли прокинеться. Він, мабуть, буде радий цій новині. Я точно рада. Думаю, так і бути розповім батькам про цей конкурс. Бо я впевнена, що переможу. Думаю, сьогодні до них поїхати, провідати, так би мовити.

За декілька хвилин прокинувся Назар.

- Ти вже приїхала?

- Так. З дуже хорошою новиною

- Якою ж?

- Мені запропонували виступити на конкурсі

- Погодилась?

- Авжеж. Я ніколи не відмовлюсь від участі в конкурсах

- Молодець. Радий за тебе

- А ще я хочу поїхати сьогодні до батьків. Поїдеш зі мною?

- Ем... якщо чесно ні. Не хочу — з моїми батьками у Назара специфічні стосунки. Вони наче проти, щоб він зі мною зустрічався. Але водночас він їм подобається. Чесно, не розумію їх.

- Я тебе розумію

- То коли тебе чекати дома?

- Ввечері

- Добре

- А, що ж ти будеш робити?

- Відпочину, телевізор подивлюсь може прогуляюсь

- Добре, коханий
 

Я приїхала до батьків. Зайшла у квартиру. З кухні вийшла мама.

- Блудна донька повернулась — мама посміхнулась

- Я ненадовго. Вас навідати вирішила

- О, як це мило. Сергію, йди-но сюди! Карина приїхала!

Тата не треба було чекати довго. Він миттю вийшов з кімнати. Він подивився на мене. І посміхнувся.

- Нарешті приїхала, а то ми вже декілька місяців не знаємо де ти як ти

- Подзвонити не варіант?

Тато промовчав. Бо сам не додумався цього зробити.

- Я приїхала не для того, щоб сваритися з вами

- Доню проходь на кухню — ми всі зайшли на кухню. Брати сиділи вже за столом з телефонами у руках. Як завжди залипають в них кожен день. Ми сіли за стіл. Мама налила всім чай.

- Розповідай, що у тебе змінилось — сказав тато

- Та, що змінилось. Живу з Назаром. Вчусь. Склала екзамени на відмінно

- Молодець — здається, що, я вперше від мами почула ці слова.

- А, ще. Мені запропонували взяти участь у конкурсі. І я погодилась. Впевнена, що переможу

- Карино, ти серйозно? — запитав брат

- Не зрозуміла, про що ти?

- Ти переможеш, не сміши мене

- Я вам доведу, що можу це зробити — сказала я та зробила великий ковток чаю, бо горло пересохло — ви в мене не вірите. Я це переживу. Головне в мене вірить Назар

- А, де він? — запитала мама

- До речі, де він?

- Дома... відпочиває. А, що хотіли його бачити?

- Так, хотілося б побачити свого майбутнього зятя — сказав тато.

- А, звідки ви знаєте про... — не встигла я договорити. Мене перебив брат.

- Неважливо

- Олекса сказала, адже так? — я подивилась уважно на брата. Брат промовчав. Я таки мала рацію. От у неї довгий язик. Хоча, чому я дивуюсь. Це ж Олекса. Вона завжди рада розповісти всім про мене щось цікавеньке. І не важливо правду скаже чи ні.

- То коли цей конкурс?

- Через два тижні. Якщо хочете приїжджайте. Побачите, що ви не праві

- Ти так кажеш ніби вже знаєш, що переможеш — сказав Костя. Він не виключення від всієї сім’ї.

Ми порозмовляли ще трохи. Вони розповіли як у них пройшли ці два місяці, поки ми не спілкувались. Виявляється, що тата звільнили з роботи. Що він зробив якусь лікарську помилку. Через це померла жінка. А тато був на випробуваному терміні. І все. Тепер він безробітний. А в його віці знайти роботу, та ще й в лікарні дуже складно. Ще Костю відрахували з інституту. Причину, так і не зрозуміла. Але добре, що у мене все добре. Ніяких поганих новин. Одні хороші. Хоч би не наврочити.