14 глава

Останній екзамен

Пів року потому.

За пів року в моєму житті не відбулось значних змін. Я все також живу з Назаром в орендованій квартирі. Назар вже декілька раз їздив на свої збори. І зараз він там. Поїхав вчора у Венецію. Обіцяв мені з Венеції привезти щось цікавеньке. Вже чекаю з нетерпінням і Назара і сюрприз. Назар повернеться через два тижні. В цей раз він буде там зовсім недовго. А у мене сьогодні екзамен. Екзамен від якого залежить моя стипендія. А я хочу, щоб вона була як і в минулому семестрі підвищеною. Для цього я прочитала як і минулий раз конспект з початку та до кінця разів десять. На вивчення всього цього конспекту пішло тиждень. Хоча з цих семи днів я два дні відпочивала. Ходила на виступ групи з балету. Дивилась як танцюють професіонали. І зловила себе на думці, що і я буду скоро такою ж. Що буду так танцювати як ті дівчата та хлопці.

Я приїхала в університет, і чимшвидше побігла в аудиторію, де буде екзамен. Запізнююсь, бо трохи проспала. Будильник заводила на шосту, але не почула його. А тепер думаю, тільки б не запізнитись на екзамен. Добігла до аудиторії, побачила, що мої одногрупники ще стоять біля аудиторії та читають конспекти. Видно, що нервують, а я ні. Бо впевнена у собі.

Через декілька хвилин нас впустили в аудиторію. Ми витягли всі білети. В цей раз принцип білетів інший. Всі на одному рівні. Немає ні легких, ні складних. Я прочитала свої питання. Хм, так це легше легшого. Почала відповідати. Екзаменатор весь час ходив між рядів. У декількох студентів забрав шпаргалки та вигнав з аудиторії. Сказав, щоб приходили на перездачу. Як на мене, це суворо, дуже суворо. Але й справедливо, бо списувати це дуже погано.

Пройшла половина екзамену. У мене, як на зло, задзвенів телефон, а я забула поставити його на беззвучний режим.

- У кого телефон дзвонить?

- У мене — сказала я. А сенс упиратись, казати, що це не у мене. Сказала правду.

- Віддайте мені ваш телефон. Віддам після екзамену — я скинула слухавку та віддала телефон. Сподіваюсь, за це мені не знизять оцінку. Але я дякую Богу, що не вигнали з екзамену.

Дописавши все, я здала роботу. Відповіла на всі питання екзаменатора. А питань було багато. Він віддав мені телефон, сказавши, щоб наступного разу я виключала телефон взагалі. Треба буде прислухатись до цієї поради.

Вийшла з аудиторії та подивилась, хто дзвонив. Дзвонив Назар, хм, дивно. Я ж наче казала, що у мене сьогодні в цей час екзамен. Передзвоню, запитаю, що сталось.

Я набрала його номер. Мені він не відповів. Щось дивно. Може зайнятий. Але я подзвонила вдруге. Взяв слухавку якийсь інший чоловік. Оце дійсно дивно. Він почав щось швидко говорити італійською мовою. Я ж звісно нічого не розуміла, бо не знаю цієї мови.

- Я вас не розумію — сказала я англійською мовою. Чоловік перепросив,  почав говорити англійською мовою, яку я на щастя знаю добре. Чоловік сказав, що Назар в італійській лікарні. Що він ледве б і втонув. В це я зовсім не повірила, адже він добре плаває. Та все ж вирішила купити швидко квиток на літак, щоб полетіти до Назара. Купила на найближчий літак квиток. Хоча він достатньо дорогий навіть для моєї зарплатні. Поїхала зразу в аеропорт, не попередивши батьків про це. Та навіть якби попередила, то вони не мають права мені заборонити. Бо у мене є кошти на літак та взагалі я лечу до свого нареченого.

Прилетіла в аеропорт. Швидко пройшла паспортний контроль. На щастя паспорт у мене з собою. Я взяла випадково не ту сумочку. І в ній виявився паспорт. Пощастило. Чекала літака я дві години. За цей час я встигла поїсти та просто посидіти з телефоном у руках, читаючи новини. Але думки у мене були тільки про Назара. Ледве б і втонув? А може це не про мого Назара йшла мова? Хоча звідки тоді у нього мій номер. Зовсім нічого не розумію.

Сіла на своє місце у літак, коли почалась посадка. Літак злетів. І ми всі полетіли у Венецію. Літаю на літаку я вже не вперше, тому не страшно.

Не довго ми летіли. Літак приземлився і через хвилин тридцять я вже вийшла з аеропорту. Подивилась на адресу лікарні. Зрозуміла, що лікарня далеченько від аеропорту. Поки розбиралась з маршрутом, до мене підійшла якась дівчина. Ми з нею почали говорити й вона сказала, що допоможе мені доїхати до лікарні. Поки їхали, а точніше пливли на так званому таксі на воді я дізналась багато цікавого про це місто. Коли ж підпливли до потрібного мені місця, попрощались і я пішла у лікарню. Дійшла до неї пішки. Підійшла до лікарні та розгубилась. Декілька входів, навіть не знаю який вхід мені потрібен. До мене підійшов чоловік. Ми з ним почали говорити. Він виявився лікарем в цій лікарні. Він мене без зайвих слів провів до відділення, яке мені потрібне. Після я чекала лікаря, який лікує мого Назара. Чекала приблизно годину, бо сказали, що цей лікар зараз на операції.

Коли ж він вийшов, то підійшов до мене. Почав говорити зі мною італійською, але коли зрозумів, що я зовсім не розумію цієї мови, то почав говорити англійською. Сказав, що Назара привезли ще вчора ввечері. І коли він прийшов до тями хотів подзвонити мені. Але медбрат подзвонив мені сам. Після лікар мене провів у палату до мого нареченого.

Я зайшла у палату. У палаті Назар був один. Він виглядав не дуже добре. Ну, так, це зрозуміло, якби я опинилась на його місці виглядала б не краще.