13 глава

День народження

Два тижні потому.

Канікули закінчились швидко. Хорошого завжди мало. І сьогодні початок нового семестру. Знову знайомі обличчя, конкуренція і пари.

Я встала рано. Раніше, ніж треба. У мене сьогодні ще й день народження. Не дивлячись, що зараз лише шоста ранку, Назар мені вже приніс каву в ліжко.

- З днем народження — сказав він тихенько.

- Дякую — я поцілувала його, а після взяла чашку та зробила ковток — смачна кава — Назар посміхнувся. Встав та взяв щось з шафи.

- Це тобі — він дав мені маленьку коробочку. Якщо так подумати, то у коробочці може бути все, що завгодно. Я її відкрила. У ній лежить золотий ланцюжок з кулончиком.

- Вау, який він красивий — сказала я. Назар його дістав з коробочки та одягнув його мені на шию.

- Тобі личить — він посміхнувся. Я зробила останній ковток кави. І тільки-но поставила чашку на тацю як почула телефонний дзвінок. Я взяла телефон і не дивлячись, хто дзвонить. Натиснула кнопку “Відповісти”. Зразу почула голос мами.

- Доню, вітаю тебе з твоїм днем — вона ніколи не каже “з днем народження”. Для неї це просто мій день. Взагалі я здивована, що вона мені так рано подзвонила, бо завжди вітає ввечері. А сьогодні щось новеньке.

- Дякую, мам. У тебе ще щось?

- Заїдь ввечері до нас

- Навіщо?

- Хочемо тобі подарунок подарувати. Та взагалі щось минулі три дні народження святкувала не з нами. Тому давай цей відсвяткуємо разом

- Ем... я навіть не знаю. Я тобі подзвоню після пар. Потім вирішимо, добре?

- Так. Чекатиму на твій дзвінок — сказала мама та поклала слухавку. Хм, разом відсвяткувати день народження? Мої батьки змінились? Чи мені здається?

- Що там твоя мама? — поцікавився Назар

- Запропонувала відсвяткувати день народження з ними й подарунок у них якийсь є

- Навіть так?

- Угу

Я приїхала в інститут, знайшла потрібну аудиторію. Зайшла у неї та сіла на вільне місце. Першою парою у нас лекція з культурології. Навіщо цей предмет нам я не розумію. В аудиторію зайшов викладач. Підійшов до столу та поставив біля нього свій портфель, а після подивився на всіх нас. А в аудиторії було багато студентів. Після відкрив всі журнали на потрібній сторінці. Журналів до речі було п’ять. Тобто в цій великій аудиторії були п’ять груп. Він почав перевіряти хто є на парі, а кого немає. В аудиторію зайшли Олекса та Катя. Викладач подивився на них.

- Дівчата, запізнюватись на пару погано. Як ваші прізвища? В яких групах вчитесь?

- Стеценко Олекса, група Б-1

- Міщенко Катерина, група Б-2

- Мг — сказав викладач. Він подивився у журнали та щось там записав — дівчата, щодо запізнень я відношусь погано... тому перше попередження. Якщо запізнитесь вдруге, оцінка за семестр у вас буде нижче ніж могла б бути. Сідайте на вільні місця. І, так почнімо нашу пару. У вас буде сім лекцій та сім семінарів. А, ще практика. Вона буде після семінарів. А, тепер почну лекцію — він розвернувся до дошки та написав тему лекції “Культурологія як наука”. Після того почав з книги нам диктувати лекцію

- А цю книгу можна десь купити, щоб не писати лекцію? — запитав якийсь розумник з групи Б-2.

- Ні... — сказав викладач строгим голосом — записуйте лекцію

Всі включно зі мною почали писати лекцію. Написали три величезних питання. Кожне питання у мене вийшло на одну сторінку. Рука просто відпадає, болить дуже. Цей викладач не жаліє нікого. Все диктує як читає, дуже швидко, але добре, що голосно.

Закінчились пари. Я подзвонила батькам. Мама взяла слухавку зразу. Хм, це щось новеньке. Зазвичай бере слухавку з мого другого дзвінка. Це напевно і є подарунок на день народження.

- Привіт

- Привіт, доню — сказала мама — ти звільнилась вже?

- Так

- То приїдеш до нас?

- Приїду. Вже ось сідаю у маршрутку та їду

Я сіла в маршрутку та поїхала додому до батьків. Не знаю правда, що мене там чекає. До мене на день народження була завжди особлива увага. Батьки хоч мене не сильно люблять, але дні народження влаштовували цікаві. Хоч за це я їм дякую. Згадується декілька з них. Коли було дійсно святково. До сьомого класу дні народження у мене починались однаково цікаво. Мене з привітаннями будила мама. Готувала якісь смаколики на сніданок, а після сніданку дарувала мені подарунок. Тато ж вітав мене ввечері, адже до того як я прокинусь він йшов на роботу, або ж був там на нічному чергуванні. Ввечері до мене приходили мої друзі, з якими зараз вже не спілкуюсь. Наші шляхи розійшлись. Ми тоді святкували, грали в різні ігри та їли смаколики, які мама приготувала вдень.

Я приїхала додому. Відкрила двері квартири. Як я зайшла ніхто не почув. Зате я почула одну мамину фразу “Переконай її, будь ласка, щоб вона йшла вчитись на іншу спеціальність”. Мама знову за своє. От тільки кому вона це казала? Я відкрила шафу, щоб повісити туди курточку. Помітила там курточку Назара. А після почула його відповідь мамі “Пробачте, але думаю, що це погана ідея”. Я зайшла на кухню звідки чула їх розмову. Вони подивились на мене. А я роздивилась кухню. На кухні літають кульки різного кольору. На столі стоять у вазі білі троянди. Запах яких розлетівся по всій кухні. Ще на столі стоять десертні тарілки, виделки та чашки. Ще стоїть торт, до речі, мій улюблений та чайник з чаєм.

- Привіт, доню — мама швиденько до мене підійшла та обійняла — з днем народження. Я рада, що ти все ж приїхала

З кімнат вийшли брати. Вони також мене привітали.

- Сідаймо їсти торт з чаєм — сказав тато, коли зайшов на кухню. Він тільки-но вийшов з ванної кімнати, бо у нього ще була мокра голова. Ми сіли за стіл. Назар всім розклав торт, а тато в цей час розлив по чашках чай. Алкоголь в батьківській квартирі не п’ють. Тато не п’є і мамі не дозволяє. А вона його слухає.

Сидимо ми вже двадцять хвилин. Мама розповідає про те як пройшов її день. Її перебив тато, сказавши, що вже час дарувати подарунок. Після, тато вийшов з кухні. Не було його хвилин зо п’ять. Він зайшов на кухню з якоюсь коробкою. Він мовчки дав мені її. Я почала її відкривати. Батьки й брати дивились на мене дуже уважно, чекаючи поки я відкрию коробку. Я її відкрила та подивилась у неї. У ній лежить новесенький останньої моделі планшет. Нічого собі подаруночок. Дякую їм за це.