12 глава

Відпочинок на двох

Ранок.

Весь вечір ми збирали свої речі, щоб їхати у гори. Купили собі теплі костюми й термоси. Приїхали на вокзал, на платформу за двадцять хвилин до від’їзду. Поки ми стояли на платформі та чекали посадки, на платформу підійшли інші люди. Вони, мабуть, теж їдуть у гори, бо з собою мали теплі речі та інший теплий одяг, який виглядав з сумок.

Коли почалась посадка, ми зайшли у вагон. Почали шукати своє купе. Так, нам взагалі пощастило, ми також зайняли два останніх місця у купе. І причому одне місце знизу. Яке звісно буде моє. Назар зразу сказав, що воно моє. Але якщо я не боюсь, що він буде лежати на верхній поличці. А я не боюсь.

Ми сіли на свої місця. У купе вже сиділа теж пара. Вони сиділи та пили чай. Бо дівчина якраз наливала собі саме з термоса у стаканчик. Коли ми зайшли вони подивились на нас. Хлопець пересів з мого місця на його. Потім відвели свій погляд та почали про щось розмовляти. Звісно ж не з нами. Назар поклав наші речі під поличку. Ми теж сіли.

- Приготуйся, їхати, нам довго

- Я знаю, не перший раз їду так довго й далеко. В Одесу їздила з сім’єю відпочивати на поїзді. Весело було, що просто жах

- Чому?

- Бо була в іншому купе. Брати почали нити. Типу ми хочемо бути з вами. Разом з мамою й татом. І вони не задумуючись посадили мене у сусіднє купе — так, ось така у мене сімейка. Батьки мене з самого дитинства не люблять. Навіщо, я взагалі народилась? — а, почекай. Не у сусіднє купе. А навіть, в інший вагон

- Ого, нічого собі

- Якось так і було — я знизила плечима.

- Ну, твої батьки звичайно... — не встиг договорити фразу як я його перебила.

- Ненормальні й це ще слабо сказано. Вони мене не люблять та не розуміють — сказала я.

Нарешті поїзд почав їхати. Ось і почались ці тринадцять годин дороги. Я взяла з собою комп’ютер. Включила його. Ми почали дивитись фільм. Дала один навушник Назару, а собі другий. Сіли зручно на нижню поличку та почали дивитись. Наші сусіди все також продовжували розмовляти.

Пройшло п’ять годин нашої поїздки. Ми подивились два фільми. Я виключила комп’ютер, поставила на зарядку на щастя взяли портативну зарядку.

На нас подивились наші сусіди.

- Познайомимось? Мене звати Руслан. А це моя дружина Діана — хлопець посміхнувся.

- Мене звати Назар

- А я — Карина

- Куди ви їдете?

- У Буковель

- О, ми теж — сказала Діана

- Буде прикольно, якщо будемо жити поруч — сказав Руслан

- Це точно — відповів йому Назар.

- Вип’ємо за знайомство? — Руслан витягнув з рюкзака стаканчики та пляшку коньяку. Ми переглянулись.

- А чому б і ні

- Наливай — сказала Діана. Хлопець налив у стаканчики коньяк. І ми всі зробили по ковтку. А після почали розмовляти. Вони нам розповіли, що віддали свого сина батькам Руслана, щоб поїхати відпочити. Бо син їм не дасть нормально відпочити. Йому лише чотири рочки. Діана розповіла про своє захоплення танцями. Виявляється, що вона була балериною. А після народження сина їй довелось піти з цих танців. А я для себе зробила висновок, що мені ще рано заводити дітей. Та взагалі в найближчі десять років я їх не хочу народжувати. Після того як ми почали говорити про танці, наші хлопці нас “загубили”. Бо ми з ними не пили. Та й взагалі вийшли з купе. Стояли у коридорі та дивлячись як падає сніг, розмовляли.

Приїхавши у Буковель, нас повезли до готелю. Виявляється, що наші сусіди по купе їдуть у той же готель. Їхали ми довго, адже було стільки снігу, що автобус їхав повільно.

Нарешті ми зайшли у готель. Нам дали наш ключ від номера. Номер виявився на третьому поверсі. Ми зайшли у номер. У номері дуже тепло, тому ми швидко зняли свій верхній одяг. Я пройшла у номер та впала на ліжко.

- Я втомилась. Зараз треба сходити у душ та лягти спати — сказала я

- Повністю тебе підтримую — Назар ліг на ліжко біля мене.

Ранок. Я прокинулась з розумінням того, що ні в який душ я не ходила, бо досі в одязі в якому приїхала. Я подивилась на Назара. Він також спить у тому ж одязі. Ми так стомились, що позасинали, впавши на ліжко.

Я встала, взяла всі необхідні речі для душу та пішла у ванну кімнату. Назар навіть не прокинувся від тих звуків, коли я брала це все.

Зайшовши у ванну кімнату, я спершу її роздивилась. Ванна кімната у білосніжних тонах. Всі шампуні, мило та різні такі засоби з наклейкою назви готелю. Освіжившись, я вийшла з душу як нова людина. Вийшла з ванної кімнати, Назар вже робив нам каву.

- Доброго ранку — сказала я.

- Доброго ранку, виявляється ми вчора не дійшли до ванної кімнати

- Це так. Я тільки-но була там. Аж полегшало, коли прийняла душ

- І я зараз туди піду. А ти давай пий каву — Назар дав мені білу чашку з написом назви готелю. Аромат кави розлетівся на весь номер. Я зробила ковток.

- Ммм, яка смачна кава

- Так — Назар теж зробив ковток. Поставив чашку на тумбочку з його сторони ліжка. Взяв речі та пішов у душ. А я з чашкою кави, яку тримала у руці, підійшла до вікна. За вікном йде невеличкий сніг. І видно як люди ходять по території готелю.

За годину, після сніданку ми вийшли на вулицю. На вулиці морозець. А під ногами хрустить сніг. Ми трохи постояли, а після пішли у сторону прокату лиж та сноубордів.

- На чому б ви хотіли спробувати покататись?

- Ем... я не знаю. Я взагалі тут перший раз

- Пропоную лижі — сказав чоловік, який працює в оренді інвентарю.

- Добре, лижі, то лижі — сказала я та посміхнулась. Вже не терпиться спробувати покататись. Назар сказав, що адреналіну нахапаюсь, я вже цього чекаю.

Нам з Назаром видали лижі та сноуборд. Назар буває взимку на таких курортах. Але зі мною він тут вперше. Зазвичай він катається зі своєю компанією сноубордистів.

Мені Назар найняв тренера, щоб розповів як рухатись та їхати.