11 глава

Канікули та робота

Я прокинулась зранку вкритою пледом, телевізор виключений, а біля мене спить Назар. О котрій він повернувся? Це ж треба, не дочекалась його та заснула.

Я подивилась на годинник. Лише сьома. Хоча чому лише? Мені ж на дев’ять на роботу їхати. Я тихенько встала та пішла вмиватись. А перед цим ще включила чайник, щоб вода закипіла на чай. Встала біля умивальника та подивилась на себе у дзеркало. Наче нормальний вигляд, а наче не дуже. Зранку завжди якесь пом’яте лице, але не в цей раз як виявилось. Вмившись, я вийшла з ванної кімнати. Побачила, що Назар вже стоїть на кухні та робить чай.

- Доброго ранку — сказала я та підійшла до нього

- Доброго ранку — він мене поцілував.

- О котрій приїхав?

- О другій годині. Не міг сестру залишити

- А, що сталося?

- Її хлопець кинув. Заспокоював її. Вона ніяк не могла заспокоїтись. Поїхав тоді, коли до неї приїхала подруга

- Вночі?

- Так. Бо раніше вона приїхати не могла. Десь працює допізна. Так і не зрозумів де саме

- Зрозуміло — Назар дав мені чашку з чаєм.

- Сьогодні у тебе робота?

- Угу — я зробила ковток чаю — за дві години почнеться. Тому збираюсь та їду

- Добре. А я поїду на тренування. А після можемо зустрітись, повечеряти десь

- Хороша ідея — я посміхнулась, допила чай та пішла збиратись йти на роботу. Зробила спочатку собі макіяж. Легкий, намалювала рожевою помадою губи та вії тушшю підфарбувала. Офіційний вигляд у ресторані потрібно мати обов’язково. Адже це один з найдорожчих та найкращих ресторанів у місті. І він знаходиться у центрі міста. Одягла як завжди останнім часом теплий одяг. У робочий костюм переодягаюсь вже на роботі. Я взяла парасолю, бо за вікном крапає невеличкий дощик. Вийшла на вулицю та поїхала на роботу. Назар сказав, що їде пізніше, тому залишився дома.

Приїхавши на роботу, я зайшла у ресторан. У ресторані вже метушились мої колеги. Накривали у другому залі стіл. Сьогодні там якесь свято повинно бути. Здається святкують весілля. Проходячи повз цей зал, я дійсно побачила там весільну арку, стільці. Та майже накритий стіл.

А я на це свято на щастя не потрапляю. Чому на щастя? Відповідь проста. Свято буде тривати дуже довго. Здається до десятої чи навіть одинадцятої вечора. А я йду з роботи набагато раніше.

Я зайшла у роздягальню. Почала переодягатись у форму. У переодягальні були дві мої колеги Оксана та Рита. Вони одні з тих, хто буде обслуговувати це весілля. Не заздрю їм.

- Привіт, дівчата

- Привіт, Карино — сказала Рита

- Готуєтесь до бенкету?

- Угу — сказала Оксана — викликали. А я повинна сьогодні було йти на побачення зі своїм хлопцем

- Не пощастило

- Отож

- Але ж є плюс. За цю зміну вам заплатять місячну зарплатню — сказала я

- Хоч один плюс. Але мій хлопець сказав, що прийде пообідати сьогодні. Побачиш його, скажеш мені, добре?

- Добре, без питань

Я вийшла у зал, де все спокійно. Де снідають та обідають звичайні люди, а не гості. У залі сидить лише п’ять осіб. Я роздивилась кожний столик. За одним столиком сидять два чоловіки. На столі стоїть всього дві чашки кави та теки. Напевно обговорюють щось важливе. До ресторану зайшла якась пара. Вони сіли за столик. Я підійшла до них та поклала меню. Налила у склянки воду. Пішла до барної стійки, за нею стоїть мій колега Артур.

- Привіт

- Привіт. Щось хоче випити?

- Сік апельсиновий

- Добре

Артур швиденько налив мені сік. Я встигла лише зробити один ковток. Побачила як хлопець підняв руку. Я пішла до столика.

- Що будете замовляти?

- Нам, будь ласка, два келихи червоного напівсолодкого вина та дві страви від шеф-кухаря

- Добре. Щось ще?

- Поки що ні — сказав хлопець. Я пішла на кухню. Та передала замовлення. Його почали робити. А мені сказали аби я підійшла за п’ять хвилин. Тому у мене є час допити свій сік. Я вийшла з кухні та пішла пити сік.

Попрацювавши три години, я побачила, що у зал зайшов хлопець. Він сів за столик. Я у ньому впізнала хлопця Оксани. У них у залі вже як годину йде бенкет. Звідти чутно тости та привітання. Невже колись і у нас з Назаром таке буде. Ця думка зробила на моїм обличчі посмішку.

Я зайшла у зал. Покликала Оксану, яка стояла у кутку зали та чекала, коли щось буде потрібно гостям та молодятам.

- Оксано, твій хлопець у залі

- Що замовив?

- Не знаю. Його столик обслуговує Кирило

- Зрозуміло. Дякую, що сказала

- Нема за що — я посміхнулась. Ми разом вийшли у звичайний зал. Я пішла працювати. А моя колега пішла до свого хлопця.

Робочий день закінчився. Зміна у мене була важкою. У звичайному залі нас на зміні працює шестеро офіціантів, а сьогодні було лише троє. Бо троє працювали у залі, де бенкет. Хоча казали, що там повинно було працювати чотири офіціанти. Але, що добре, то це сьогодні видали зарплатню. А за цю зміну заплатили більше, ніж як за звичайну. Сказали, тому що нас було менше. Ось це хороша новина.

Мене зі зміни забрав Назар. Ми пішли вечеряти у наш улюблений ресторанчик. У якому ресторані я працюю ми обідали лише два рази. Та той ресторан нам сподобався більше. Але він не такий крутий.

Ми зайшли у ресторан. Нас посадили за столик. Ми зразу замовили страви. Які нам принесли через десять хвилин. Ми почали їсти та обговорювати цей день.

- Як пройшла зміна?

- Добре. Але дуже втомилась. Сьогодні нас було у залі троє, а не як завжди шестеро

- Чого так?

- В ресторані був бенкет. Тому нас було мало. Але видали зарплатню за цю зміну більше

- На скільки більше — поцікавився Назар

- На дві з половиною тисячі

- Вау, класно

- Ага. Тому ми можемо кудись поїхати відпочити

- Можемо. До речі, сьогодні видалось трохи попрацювати. Тому мені теж зарплатню дали — Назар іноді працює у свого друга. Вони разом малюють якісь стінгазети чи щось типу того — тільки що ти пропонуєш?