10 глава

Екзамен

Тиждень потому.

Весь тиждень я готувалась до екзамену. Прочитала всі конспекти від “А” до “Я” по десять разів. Аби тільки отримати оцінку на відмінно. Сьогодні цей екзамен. Він виявляється у нас один у сесії. Цікаво чи не так. Цей екзамен у нас з загальної хореографії. Де лише одне питання буде одне на всі білети. І так цікаво, що білетів сорок. І чим більший номер білета, тим складніші питання. Хоч би мені попався білет з не дуже великою складністю. Адже не знаю, що може бути у сороковому білеті.

Нас завели в аудиторію. Я тягнула білет першою. Витягнула та побачила страшне число.

- Білет номер тридцять дев’ять — сказала я та сіла за парту. Почала читати питання.

Перше, “Що таке хореографія?”. Друге, “Історія балету”, Третє, “Хто така балерина?” та четверте “Народні танці (Весільний танець)”. Хм, а питання не такі й складні, як на мене. Я так розумію, що питання “Хто така балерина?” є у кожному білеті. Адже ми вивчаємо саме це. Цікаво, хто щасливчик? Кому випаде білет з номером один? А, якщо Олексі? Чи напише вона на відмінно? Подивимось, що буде після.

Я почала відповідати на питання, коли вже всі взяли білети. Коли Олекса сідала, я побачила її радісне обличчя. Катя ж сіла біля Олекси, але не раділа як Олекса.

За дві години я здала свою роботу викладачам, яких за столом сиділо троє. Один з них попросив мене вийти до трибуни та розповісти відповіді на всі питання, окрім того, що є у всіх білетах. Це питання він сказав, що почитає. Бо можливо хтось підслухає та напише те ж саме. А якщо там ще помилка якась, то ця помилка може бути у всіх. У всіх хто підслухає.

Мене вислухали. Та сказали, що результати будуть о дев’ятій вечора. Ну, що ж буду чекати дев’яти.

Я вийшла з інституту та поїхала додому. Там повинен вже бути Назар. Домовлялись сьогодні з ним разом пообідати та подивитись якийсь фільм. На виході з інституту я побачила як стоїть мій брат, обпершись об татову машину. Я підійшла до нього.

- Привіт — сказала я. Брат відірвався від телефону, в який дуже уважно дивився. Завжди сидить з телефоном. Немає телефону, так це прям біда.

- Привіт. Екзамен вже закінчився?

- У мене так. А, ти, що тут взагалі робиш?

- Чекаю свою дівчину

- Твоя дівчина вчиться у цьому інституті? Хм, як цікаво. І хто це?

- Вона на першому курсі. Здається у твоїй групі вчиться

- І як її звати?

- Олекса

- Олекса? Ти серйозно?

- Так. А, що?

- Я її ненавиджу. Це вона мене підставила, щоб тільки самій виступити на конкурсі.

- Ти брала участь у кастингу?

- Так. І перемогла. А Олекса мене за ногу схопила аби я впала

- Щось слабо в це віриться

- В що саме?

- У все. Ти перемогла, не сміши мене. Олекса тебе підставила, в це я не вірю

- Як хочеш, можеш не вірити. Мені все-одно!

Ми побачили як з будівлі вийшла Олекса. Щоб з нею не розмовляти, я пішла. Коли вона підійшла до мого брата. Я подивилась на них здалека. Фу, вони почали цілуватись. І як вони познайомились, я не розумію. І я взагалі у шоку. Мій брат і ця дурепа разом.

Приїхавши додому, я відкрила двері. З самого порогу пахне якимись смачними стравами. Мені аж ніяково. Він готує, а я тільки їм. І так практично кожен день. Я зайшла у квартиру. До мене вийшов Назар. Він витирав об якийсь рушник руки.

- Привіт, як екзамен? — сказав він

- Привіт — я почала знімати з себе верхній одяг — практично найскладніший білет попався. Номер тридцять дев’ять. Але, як на мене, він повинен був бути першим

- Легкі завдання?

- Так. Написала як на мою думку все правильно — я пішла мити руки — викладачі задали мені лише одне питання

- Ти відповіла?

- Звичайно. Сказали оцінки будуть о дев’ятій вечора

- Це добре. Давай сідай за стіл. Бо все вже холоне

Ми сіли за стіл. Назар відкрив пляшку вина. Завжди п’ємо вино, щоб хоч трохи розслабитись.

Після обіду ми сіли дивитись телевізор. Назар обійняв мене. І я сиділа та дивилась телевізор у його обіймах. Але думала я зовсім не про фільм, а про мою оцінку. Ось буває ж таке. Ти впевнений, що написав все правильно. Але потім ця впевненість зникає. Ось і у мене ця впевненість зникла. Тепер тільки й думаю про ці питання.

- Карино, ти тут? — запитав Назар, мабуть, що не в перше

- У якому сенсі?

- Ти якась задумана. Що сталося, дорогенька?

- Та ось якось не впевнена, що написала все правильно

- Серйозно? Ти ж казала, що все правильно і впевнена була у своїх питаннях. Тому перестань думати, що написала неправильно — він обійняв мене міцніше. А я поклала на його плече голову. І здається так заснула.

Вечір. Я прокинулась на дивані та вкрита пледом. У кімнаті нікого. І таке відчуття, що навіть у квартирі окрім мене нікого немає. Я сіла на диван. Роздивилась кімнату. Телевізор виключений, торшер, який стоїть біля дивану включений. Світить тьмяно. А за вікном вже темно. Я встала з дивану, та пройшлась по квартирі. Назара дійсно дома немає. Куди ж він подівся? Я помітила, що на холодильнику прикріплена записка. Я почала її читати.

“Каринко, я поїхав до сестри. Але скоро повернусь”. Тепер зрозуміло, куди він поїхав. Я подивилась на годинник. Вже 21:10. О, вже повинні бути оцінки. Я взяла свій телефон та зайшла у чат з одногрупниками. І, дійсно, староста виклала фотографію з оцінками. Я почала читати. Знайшла своє прізвище.

- Так... Матвієнко Карина — білет номер тридцять дев’ять — оцінка п’ятірка, 96 балів. Цікаво, а, що там Олекса? Так, Олекса — білет номер два — оцінка трійка, 67 балів. Ого, яка ж вона тупа — сказала я тихо. Фух, у мене оцінка на відмінно. Тепер я з чистою совістю можу йти на канікули відпочивати. Але не зовсім так. Завтра я працюю у ресторані з дев’яти ранку й до п’ятої вечора. Нічого, спочатку робота, а потім прогуляємось по місту з Назаром. Можливо навіть пообідаємо у ресторані. А зараз тільки відпочинок і ніщо більше. Буду дивитись телевізор. Та чекати Назара.