9 глава

Конкурс

Місяць потому.

Вчора мені зняли гіпс. Моя рука тепер вже ціла. І нога теж. Ходжу вже добре. А ще сьогодні цей конкурс. Конкурс у якому я повинна була брати участь, а не Олекса. Не знаю як вона там тренувалась. Але я бажаю їй програшу. Сподіваюсь ті викладачі будуть на цьому конкурсі та зрозуміють яку велику помилку зробили. Коли обрали її другою, ну, й виходить, що замість мене.

А ще сьогодні приїжджає Назар. Приїде на тиждень раніше. Вчора мені дзвонив та казав, що дуже скучив. Тому сказав своєму тренеру, що він поїде раніше. Він приїде ввечері, я поїду його зустрічати на вокзал. Бо ми так домовились.

Я приїхала в інститут, де повинен бути конкурс. Чесно не хочу я бути на цьому конкурсі. Але викладачка, яка записувала нас на кастинг, сказала, щоб всі хто брав участь у кастингу були на конкурсі. І знову ж таки питання. Навіщо я брала участь у цьому кастингу? Вже жалкую про це.

Я зайшла в актовий зал. Він дуже великий. Навіть не знаю скільки тут місць... їх дуже багато. Знайшла своїх одногрупників. Вони вже сиділи на своїх місцях та розмовляли про щось. Я сіла біля однієї зі своїх одногрупниць. Вона подивилась на мене.

- Привіт — сказала вона — тебе теж дратує той факти, що наш інститут представляє Олекса?

- Дуже. На її місці повинна була бути я

- Я знаю, шкода, що не ти зараз будеш на сцені — хм, я знайшла однодумицю. З цією дівчиною я майже не знайома — ти так дивишся, наче не знаєш мого ім’я

- Пробач, але це правда — я напевно, що почервоніла. Це не правильно не знати своїх одногрупниць.

- Мене звати Аня. А тебе Карина якщо я не помиляюсь

- Не помиляєшся. Вибач мені, що не знала твого імені

- Нічого все нормально. Буває. Я так само як ти брала участь у кастингу

- Яке місце посіла?

- Мені соромно казати це... двадцяте — сказала сумно Аня

- Нічого страшного. Просто треба більше тренувань

- Знаю. Та інколи часу немає, щоб прийти на тренування

- Ну, так. У мене теж не так багато часу. Два дні на тиждень працюю у ресторані офіціанткою

- Я теж працюю у ресторані. Теж офіціанткою. А в якому ресторані ти працюєш?

- Ресторан “Сяйво”. Вже три роки

- Серйозно? Я теж у цьому ресторані працюю

- Чому я тебе не бачила?

- Я на минулому тижні тільки почала працювати. І тебе я не бачила

- Я взяла відпустку. Маю на це право. І це моя лише друга відпустка відтоді як я працюю

- Чому тільки друга? Ти ж наче сказала, що працюєш три роки

- Минулого року не брала. Хоча була можливість. Просто хотіла більше грошей заробити — я передбачила наступне питання одногрупниці та сказала чому я не брала відпустку.

Почався конкурс. Ведучий сказав декілька слів та оголосив першого учасника. На сцену вийшла дівчина, почала танцювати. Ну, таке. Декілька помилок я у її танці побачила.

Пройшла половина конкурсу. На сцені з’явилась Олекса. Вона вийшла та почала танцювати. По її рухах та обличчю було видно, що вона нервує. А кожен актор, співак чи танцюрист може сказати, що на сцені не треба нервувати, адже глядач це може побачити. Я дивилась на неї. Та не розуміла як їй присудили на кастингу друге місце. У викладачів очей не було чи що? Рухи у неї просто жах. Там була помилка на помилці. Не думаю, що вона отримає хоч якесь з перших місць. Бо вона нездара. Інша справа я. А вона про мене такої ж думки як і я про неї. Я в цьому впевнена на сто відсотків.

За півтори години закінчились ці танці. Всі глядачі були вільні до оголошення результатів. Я встигла з Анею попити каву в буфеті. Вийти з нею на вулицю, щоб покурити. Ні, я не курила. Курила Аня.

Після ми зайшли у зал, сіли на вільні місця. Всі конкурсанти вийшли на сцену. Ведучий почав говорити промову. Він дуже довго її говорив. У промові якщо в декількох словах сказати, там були подяка тим, хто брав участь, про спонсора та говорив з яких інститутів конкурсанти й ті виходили вклонялись. А після сказав трійку номінантів на перемогу. Як виявилось Олекси там й близько немає. Я побачила її засмучене обличчя. Зате, я посміхалась на всі свої тридцять два. Олекса, зайняла лише дванадцяте місце з двадцяти. Я за неї дуже рада.

Закінчився конкурс. Олекса в першу чергу підійшла до мене. Не знаю чому. Хизуватись у неї нічим. Типу сказати. Я зайняла перше місце, а ти б і третього не зайняла!

- Вітаю тебе з фіаско — сказала я та посміхнулась.

- Ти серйозно? Ти мене з цим вітаєш?

- А, для чого ти ще підійшла?

- Чесно сама не знаю. Навіть повірити не можу як це так я зайняла лише дванадцяте місце

- Селяві як то кажуть французи — я розвернулась та пішла. А Олекса, залишилась стояти там.

Вечір. Я приїхала на вокзал. Ось повинен приїхати Назар. Його поїзд приїжджає до платформи за декілька хвилин. А я стою вже на ній в очікуванні його.

Я побачила поїзд, який швидко їде до станції. За хвилину. Він під’їхав та відкрились дверцята. Вийшла провідниця. З вагонів почали виходити люди. Я стою та зовсім не бачу Назара. І раптом мені хтось закрив очі руками.

- Вгадай хто

- Назар — він забрав руки від моїх очей, а я до нього розвернулась

- Правильно — ми почали цілуватись.

Приїхало таксі, ми поїхали додому. По дорозі почали розмовляти.

- Як конкурс?

- Чудово

- Чудово? Ти ж наче не хотіла йти

- Так, не хотіла. Але я рада, що пішла. Подивилась як танцює Олекса

- І, як?

- Жахливо... посіла лише дванадцяте місце

- Ого. Серйозно? Я впевнений, що ти б перемогла. Отримала б золото

- Я теж так думаю

Ми приїхали додому. Я замовила їжу, бо готувати не було часу та й сил. Ми поїли, а після дивились телевізор. Так добре дивитись телевізор в обіймах коханого.