8 глава

Лікування

Назар сів біля мене теж з чашкою чаю. Він подивився на мене.

- Як сталося, що ти опинилась у лікарні? — запитав він.

- У нас була пара з фізкультури. Нам викладач сказав бігти по стадіону три кола. Ну ми й побігли. Не встигла я й пів кола пробігти. Як мою ногу хтось схопив

- Зрозуміло. А знаєш хто вхопив?

- Олекса. А, ти казав, що у неї кишка тонка аби щось таке зробити

- Ох, ця, Олекса. Не думав, що вона на таке здатна

- Ти її просто не знаєш. А я була впевнена, що щось буде

- Це вона спеціально зробила

- Я теж так думаю. Але у лікарні вона казала, що випадково... тепер вона братиме участь у конкурсі — сказала я сумно.

- Не треба так засмучуватись. На наступному конкурсі будеш танцювати ти — він мене обійняв.

- Якщо він буде... і навіщо я брала участь у тому кастингу? Зараз би не плакала. І рука б була ціла

- Можливо. Так, кохана. Ти напевно давай лягай. Поспи трохи. А я буду далі розбиратись з речами

- Добре. Мені дійсно треба подрімати та заспокоїтись — я поставила чашку на журнальний столик та обережно лягла. Назар вкрив мене пледом. І я закрила очі.

Задрімала, бо не чула, що робив Назар.

Назар.

Приїхав додому до Карини. Забрав валізи, які були вже складені. Ніхто мене не бачив, бо нікого дома не було. Цікаво, а батьки Карини знають, що вона винайняла квартиру та буде жити окремо від них?

Приїхавши в орендовану Кариною квартиру. Почав розкладати речі. Спочатку облаштував кухню. А після подумав, а, що якщо я куплю нам однакові чашки? Купив. І Карині таки вони сподобались. Після кухні розкладав свої речі. Саме тоді подзвонила мені Каринка. Вона опинилась у лікарні. Мене це збентежило. Я дуже швидко зібрався та поїхав до неї. Виявляється у неї дуже важкі травми. Як для її хобі та й взагалі кар’єри. Не дай Боже все буде погано і вона не зможе танцювати. Хоча вона зламала не ногу. Але все ж можливо перелом руки теж погано для її навчання.

Я помив чашки та почав облаштовувати ванну кімнату. А після подумав. Як же сказати Карині, що у мене збори через тиждень і на місяць. Вона засмутиться швидше за все. Я ж тільки но приїхав. А треба знову їхати. Я їду в Краків. Хотів би взяти з собою Карину, але є вже дві причини, щоб її не брати. Перша, її навчання. Вона ж не буде прогулювати пари. А, друга, це травми руки й ноги. Нехай краще буде дома.

Напевно, я зроблю вечерю та за вечерею скажу їй це.

Карина.

Я прокинулась від смачних запахів. Дуже смачно пахнуло у кімнаті. Напевно, що Назар приготував вечерю. Він до речі вміє готувати. Робив мені сюрпризи багато разів. То тістечко спече, то тортик. То ще щось. Тому, що його батьки живуть в іншому місті йому довелось навчитись готувати. Його сестри майже ніколи не буває дома. Та й готувати вона не вміє. Дивно правда? Дівчина не вміє готувати. Як на мене, то кожна повинна вміти готувати. Ну, хоча б яєчню. А вона на скільки Назар мені розповідав тільки замовляє їжу.

Я сіла на диван та роздивилась кімнату. У кімнаті як в операційній все чисто. А на столі стоять страви.

- Коли ти все це встиг?

- Знаєш скільки ти спала? Я б ще можливо встиг розкласти твої речі

- То скільки я спала?

- Годин п’ять — сказав Назар, я подивилась на нього

- Серйозно? Оце так. А, що ж я вночі робитиму?

- Не знаю. Сідаймо за стіл, бо страви охолонуть — ми сіли за стіл. На столі стоїть тарілка з картоплею пюре, котлети та салат. Ще стоїть пляшка вина. Назар поклав мені страви, а потім і собі. Після налив вино.

- Випиймо за новосілля — сказав він та підняв келих. Ми випили по ковтку. Ми почали їсти.

- Дуже смачно — сказала я.

- Дякую. Слухай, у мене є розмова до тебе

- Яка?

- Річ у тім, що у мене через тиждень збори

- І, ти їдеш? — запитала я сумно — на скільки та куди?

- У Краків... на місяць

- Аж на місяць?!

- Знаю це довго. Але місяць швидко пролетить

- Не правда. Коли я чекаю тебе, то час йде повільно. Як равлик — порівняння так собі, але все ж.

Ми довго розмовляли з Назаром з приводу зборів. Не подобається коли він їде на ці збори. Як я казала, що я сумую за ним. І не хочу так на довго з ним розлучатися. Весь наступний тиждень хочу провести максимально весь час разом. Скажу, що не можу прийти на пари. Хоча я думаю, що говорити не прийдеться, бо у мене розтягнення зв’язок. Але викладачу з танців доведеться все-одно подзвонити.

Подумавши про викладача, я побачила, що мій телефон засвітився. Це дзвонить саме він. Я взяла слухавку.

- Доброго вечора, Карино — я почула голос викладача — я чув у вас якась травма

- Так. Я на фізкультурі впала

- Сподіваюсь у вас незначна травма

- Мені теж так хотілося. Але, у мене розтягнення зв’язок у нозі та тріщина у руці

- Ого — я почула стурбоване слово викладача

- Тому я не прийду на заняття

- Звісно, лікуйтесь. Я сподіваюсь ми скоро побачимось

- Як тільки вилікуюсь так зразу прийду на заняття

- Домовились. На все добре. До побачення

- До побачення — я поклала слухавку.

З душу вийшов Назар. Він після вечері пішов у душ. Назар подивився на мене. Він посміхнувся.

- З ким розмовляла?

- Викладач дзвонив, питав що у мене за травма

- Зрозуміло.

Назар сів біля мене та обійняв мене. Включив телевізор. На цьому каналі, який був включений показували якийсь фільм. Ні я, ні Назар його не бачили. Ми почали дивитись.

Сподіваюсь наступний тиждень все ж провести з коханим. Не дивлячись на те як я себе почуваю.