7 глава

Отримана травма

Я лежу на землі, та намагаюсь встати, а встати не можу. До мене й тої дівчини підбіг викладач. Він подивився на нас. Олексо, Карино як ви? — запитав він. Хм, та й назвав на імені. Дивно якось.

- Я нормально — сказала Олекса та наче піднялась.

- А я ні. Дуже ліва рука болить та права нога. Не можу встати — викладач підійшов до мене та допоміг мені піднятись. Я встала, але на ногу було важко наступити, а рука болить ніби в неї встромили ножі. Так не один ніж, а декілька.

- Ай! — сказала я голосно. Викладач допоміг мені сісти на лавку. Та викликав швидку допомогу. А поки він це робив, я подивилась на Олексу. Вона як ні в чому не бувало стоїть та розмовляє з Катею. Мабуть, вона це зробила спеціально. На ній лише синці. Ну можливо щось болить, але точно не як у мене.

Машина швидкої допомога приїхала за хвилин десять. З тої машини вийшла лікарка. Вона нас оглянула, а після нас двох посадили у машину та повезли у лікарню. Мене поклали на ліжко, а Олексу просто посадили на якесь сидіння.

- Дівчата, як сталося, що ви впали?

- Ну, я зачепилася — сказала Олекса

- Мг... та мене потягнула за собою

- Я випадково

- Не виправдовуйся

- Я випадково!

- Дівчата! Тихо, не сваріться

Після ми мовчали. Але я знаю навіщо вона це зробила. Скажу їй все, що думаю потім в очі.

Ми приїхали у лікарню. Нас завезли в один й той самий кабінет. Допомогли сісти на лавки, але на різні. Я не захотіла сидіти з нею на одній лавці. Бо вона ще мені щось зробить.

- Я знаю, чому ти мене “випадково” потягнула за ногу

- Чому це? — запитала Олекса наче не розуміючи цього.

- Ти хочеш піти на конкурс замість мене

- От і не правда

- Це правда. Бо чому б ти мене за ногу хапала? Тільки через це

- У мене в думках не було цього

- Та ти що?! А я думаю...

- Думай, що хочеш — перебила мене Олекса

У кабінет зайшла лікарка.

- Доброго дня, дівчата. Чому сваритесь? Вас з коридору чутно

- Є чому — сказала я

- Зрозуміло. І так, почнімо огляд. Почну напевно з тебе — вона подивилась на Олексу. Підійшла до неї та почала у неї питати де і як болить. У неї виявилось трохи болить рука. Лікарка сказала, що це може бути якийсь забій й не більше. Але сказала, щоб зробила рентген про всяк випадок. Олекса, пішла на рентген. Після почала оглядати мене. Вона подивилась руку.

- Так болить? — вона на неї трохи натиснула

- Мг, дуже болить

- Як болить? Скажи від одного до десяти

- На вісім

- Зрозуміло

Вона щось записала. Почала оглядати ногу. Ну, тут вона мене нічого не питала, просто майже зразу сказала, що мені потрібен рентген. Але рентген не тільки ноги. Мене повезли на рентген. Оце так потрапила на конкурс. У мене почали текти сльози. Готова була ревіти. За місяць точно не одужую, якщо буде перелом ноги. А якщо є? То моєму навчанню кінець. Ненавиджу лютою ненавистю цю, Олексу.

Мене привезли на рентген. Почали його робити. Коли ж зробили мене повезли у кабінет. У кабінеті вже була Олекса. З коридору я почула розмову лікарки та одногрупниці.

- Ну ваша рука ціла. Не бачу ніяких переломів. Декілька днів походите з тугим бинтом. І все

- Дякую — вона вийшла з кабінету та подивилась на мене — залишайся тут, а я поїхала

- Щоб ти... — не договорила фразу, бо медсестра зрозуміла напевне, що зараз буде. Завезла мене у кабінет. Пересадила мене. Я декілька хвилин сиділа мовчки, а лікарка щось писала у журнал. Після принесли рентгени. Лікарка почала дивитись.

- Мг. Все погано — сказала вона тихо, але я почула її фразу

- Що погано? — лікарка подивилась на мене

- У вас тріщина у руці. А нога ціла. Можливо тільки розтягнення зв’язок

Хоч тут пощастило, бо якби була поламана кістка ноги було б дуже погана. Але на конкурс я все ж не попадаю. От Олекса!... Немає сил на неї злитися.

- Треба накладати гіпс. А потім поїдете додому. У вас є кому вас забрати?

- Так, є

- Добре

Мене повезли накладати бинт. Коли мене везли я подзвонила Назару, який сьогодні має облаштовувати квартиру, яку ми орендували. А точніше я.

- Привіт, кохана. Я тут твої речі привіз. Мене ніхто не бачив, бо нікого у квартирі не було. Як у тебе справи?

- Погано

- Чому?

- Я у лікарні

- У лікарні? А, що трапилось?

- Впала, зараз будуть накладати гіпс на руку. Заїдь за мною, будь ласка

- Нема питань. Тільки скажи адресу лікарні

Я сказала адресу. Назар сказав, що за двадцять хвилин буде. До цієї лікарні виявляється не далеко їхати. Мені дуже швидко наклали гіпс. Я ще й чекала Назара біля виходу з лікарні. Мені пропонували посидіти у відділенні та я відмовилась.

Приїхав Назар, він приїхав на таксі, тому ми зразу поїхали додому. І справді їхали ми не довго. Піднялись на ліфті на четвертий поверх та зайшли у квартиру. Побачила мою валізу. Хоча ні, не одну, а дві свої валізи та сумку. Речей у мене виявилось багато.

- Проходь, сідай на диван. Тобі зробити чай?

- Так, будь ласка

Я сіла на диван та почала розглядати кімнату. Назар вже встиг розібрати свою валізу, повісив картину, яку ми купили та розставив все на кухні. Всі тарілочки, чашки та кухонні прилади.

За п’ять хвилин Назар мені дав чашку. Я подивилась на неї. Хм, а я такої не пам’ятаю.

- Назаре, а, що це за чашка?

- Я купив дві однакові чашки — він показав другу чашку. Ту, яку я тримала у руці була рожева з котиком. А у Назара така ж сама, але зелена з котиком. Вирішив, щоб у нас були однакові чашки. Як це мило. Люблю коли Назар робить такі сюрпризи.