6 глава

Підстава

Я прийшла якраз вчасно. Піднялась до актової зали. І зразу нас всіх покликали. Ми стали перед журі. Вчителі подивились на всіх нас уважно. Один з них встав зі стільця та підійшов до сцени.

- Ви всі гарно виступили. Ми відмітили двох з вас, які можуть потрапити на цей конкурс. Це Карина Матвієнко та Олекса Чиженко. На нашу думку, поїде на конкурс Карина Матвієнко. Якщо ж вона не зможе брати участь, то бере участь у конкурсі наступна. Тобто якщо Карина не поїде замість неї поїде Олекса. Всім дякуємо за участь. Всім до побачення. Я думаю, що ми з вами ще побачимось

Я зайшла за куліси, хотіла було вже підійти до Назара. Але дорогу мені перекрила Олекса.

- Пощастило тобі

- Це не везіння. Це талант. Тобі ніколи не опинитися на моєму місці — сказала я

- Та ти що! Ще подивимось — вона мене штовхнула та пішла. Я зрозуміла, що Назар чув нашу розмову. Я підійшла до нього.

- Молодець. Дала відсіч цій дівчині. До речі, хто вона?

- Моя одногрупниця. Все ніяк мені спокою не дасть. А ще попереду три роки навчання в одній групі. Це якийсь жах — я сумно подивилась на Назара — а, що якщо вона мені щось зробить?

- У таких як вона кишка тонка, аби щось зробити погане

- Я так не думаю — сказала я тихо, що Назар не почув.

- Пішли краще у ресторан повечеряємо, а після завезу тебе додому

- Мг. Залишишся у мене — я подивилась на Назара очима як у кота з мультика “Шрек”.

- Подивимось

Ми поїхали у ресторан моєї улюбленої японської кухні. Мені дуже подобаються різноманітні суші.

Коли повечеряли у ресторані зразу поїхали до мене додому. Їхали ми на таксі, адже я дуже втомилась, щоб їхати на міському транспорті. Приїхали додому ми зайшли в квартиру. Зразу почули голоси моїх батьків та братів. Вони, здається вечеряють. Ми зайшли на кухню. Всі на нас подивились. Мама аж встала підхопилась.

- Доброго вечора — сказав Назар

- Привіт

- Дітки, будете з нами вечеряти?

- Ні, дякуємо. Ми не голодні — сказала я — краще ми підемо до мене в кімнату

Нам ніхто нічого не сказав. Ми зайшли до мене у кімнату. Я зачинила двері на ключ, щоб нам ніхто не заважав відпочивати.

- Що робитимемо? — запитав Назар

- Я пропоную вже лягти, може фільм якийсь подивимось

- Хороша пропозиція — ми роздяглись, я переодяглась у свою піжаму. Ми лягли, я включила ноутбук та включила фільм, який ми не бачили. У мене на комп’ютері їх багато. Ми почали дивитись фільм. Але як завжди ми дивились фільм не уважно. Назар подивився на мене.

- Будеш батькам розповідати, що поїдеш на конкурс?

- Ні. Не дай Боже щось зірветься. Вони ж мене будуть вважати невдахою... хоча куди ще більше — я почала сміятись. Це був істеричний сміх.

- Я впевнений, що ти переможеш

- Треба ще дожити до цього конкурсу

- Доживемо — сказав Назар та поцілував мене у скроню. Ми продовжили дивитись фільм.

Ранок. Ми з Назаром встали о шостій. Назару на восьму в інститут. А у мене ще є пів години вільного часу, адже пари у мене починаються о пів на дев’ятій. Я як завжди зробила собі зачіску, в цей раз розрівняла своє волосся. Одягла червону кофту та білі джинси. Ми з Назаром разом поїхали, я у свій інститут, а він у свій. Їхати мені не довго. Тому я приїхала майже за годину до початку пар. Сіла на лавку у коридорі та почала читати конспект до пари, яка буде першою. Знову домашнє завдання не зробила. Ех, що буде то буде.

Почалась пара. Викладачка цього предмету відноситься до всіх однаково, добре. Але на кожній парі семінару робить контрольні роботи. Не запитує, а робить контрольні. Ділить всіх на три групи, бо у конспекті три питання. І кожній групі своє питання. Це звісно добре. Але ніколи не знаєш, яке саме питання випаде тобі. Тому треба вчити все. За ці контрольні я отримую зазвичай четвірки, десь приблизно завжди однаковий бал чи то 85 чи то 89. але більше ніколи не було. На жаль.

Викладачка поділила нас всіх по варіантах та вийшла з аудиторії. Сьогодні їй чомусь зле, як вона сказала. Але на заміну їй прийшов якийсь викладач. Я його не знаю. Він пильно за всім слідкував. Все помічав, хто списує, хто щось питає. За це він знижував оцінку. Мене намагалась дістати Олекса. Невгамовна дівчина якась. Та я не звернула на неї уваги. Де її подруга Катя? Чому я її не згадую? Вона на щастя вчиться не в нашій групі. Вона з паралелі. На перервах Катя та Олекса нерозлучні.

Закінчилась пара та почалась перерва. До Олекси як та собачка прибігла Катя. Завжди підгавкує Олексі. У нас зараз буде спільна пара. Що мені взагалі не подобається. Вони всю пару можуть на ді мною знущатись. Я на них навчилась не звертати уваги саме на цій парі. Бо ж ніяких нервів не вистачить.

Ми всі одяглись та пішли на стадіон. А він знаходиться за територією інституту. Йти до нього треба хвилин п’ятнадцять.

Але я йду швидким кроком. І мене ніколи не наздоганяють ці дві “подруги”. Я зайшла у переодягальню та почала переодягатись та побачила цих двох нерозлучних дівчат. Я швидко переодяглась, свої речі поскладала у шафу та вийшла на вулицю. Наш викладач вже сидить на лавці трибун та щось пише в журнал. Який принесла староста. Він подивився на мене.

- Доброго дня, Матвієнко — він завжди пам’ятає прізвище, а ім’я ніяк не може запам’ятати. Дивний якийсь. У нас викладач.

Почалась пара. Ми вишукувались у стрій. Викладач подивився на нас. А після на мене.

- Вітаю, Матвієнко тебе. Будеш представляти наш інститут

- Дякую

Він відмітив всіх, хто є, а кого немає.

- А тепер три кола стадіоном

Ми побігли. І тут раптом відчуваю, що хтось за мною падає та хапає мене за ногу. Я не очікувавши цього теж падаю і відчуваю нестерпний біль.