5 глава

Кастинг на конкурс

Два тижні потому.

На кастинг записалось дійсно дуже багато людей. Претендувати на виступ у конкурсі чимало охочих.

День у мене почався несподівано й не дуже добре. Тато з мамою сварились через щось. Брати теж між собою щось не поділили. Ну це й не дивно, бо вони завжди сваряться. А ось батьки ні. Їх сварка мене здивувала. А, що погано. Я потрапила під “гарячу руку” мамі. Вона нагадала, що в їх очах я нікчема. У мене зіпсувався настрій, хоча прокинулась у хорошому настрої, бо сьогодні ж кастинг.

Після того як я вислухала мамині претензії. Я пішла у душ. І тут спіткала невдача. Чомусь восени відключили гарячу воду. З крану текла льодяна вода. І до мене дійшло, я ж не подивилась квартиру, яку хотіла. Хоча Назару це не сподобається. Він захоче, щоб я жила з ним. Та до інституту мені далеко.

Після того льодяного душу, який все ж довелось прийняти. Бо включила воду, то намокла. Я пішла одяглась, зробила зачіску зразу дульку та зробила невимушений макіяж. Взяла свої речі та поїхала в інститут.

В інституті з самого порогу почула якусь музику. Сьогодні відмінили пари тим, у кого кастинг. Тому у мене пар сьогодні немає. Я прийшла в актовий зал. Там зібрались дівчати та хлопці. Так, хлопці також були. Їх до речі багато. Я зайшла у зал. Мені на руку одягли номерок сорок сім. Нічого так, пізно прийшла вже сорок сьома. Мені сказали, щоб я переодяглась. Я це й зробила. Після стала біля вікна, де стояли всі інші конкурсанти.

Мене побачила Олекса. Не сказала й “Привіт”

- Карино, ти записалась на конкурс? — запитала вона здивовано.

- А чому це тебе дивує?

- Бо дарма ти записалась

- Чому це?

- Бо ти не переможеш

- Ти справді так думаєш?

- Так, я так думаю

- А я думаю, що ти програєш! ― ця розмова мене роздратувала. Тепер я точно повинна перемогти

Підійшла черга до мене. Я вийшла на сцену. Переді мною сидить троє викладачів. Я їх взагалі не знаю, можливо вони з іншого інституту.

- Представтесь, будь ласка

- Мене звати Карина Матвієнко. Мені двадцять років. Я на першому курсі, факультету “Хореографічного мистецтва”.

- Добре, давайте, покажіть на що ви здатні — після цих слів у мене почало швидко стукати серце. Але я зібралась з думками та почала танцювати. Станцювала танець на одному подиху. Стала перед викладачами.

- Дякуємо, вам. Побачимось на оголошенні результатів, яке буде сьогодні о шостій вечора

Я зайшла за сцену. Наступною була Олекса. Вона виявляється зайшла після мене. Я трохи підгледіла за куліси. Ну, танцює вона так собі. Як і казав викладач, не дуже то вона добре танцює. Я з ним на сто відсотків згодна.

Після як підглянула як танцює Олекса. Я пішла у кав’ярню. Сьогодні вона відкрита, бо робочий день.

Я зайшла у кав’ярню, купила каву та сіла за вільний столик у кутку залу. Подзвонила вже своєму нареченому. О, яке ж воно дивне слово для мене зараз “наречений”.

Назар взяв слухавку зразу.

- Привіт, кохана

- Привіт

- Як кастинг, перемогла?

- Поки не знаю, а станцювала як на мене чудово. Ти зараз вільний?

- Молодець. У мене всі пари скасували, тому так, я вільний

- Під’їдеш до мене?

- Так, звісно. Тільки скажи де ти

- Я зараз у кав’ярні

- Все їду, чекай на мене

- Чекаю — я посміхнулась та поклала слухавку.

Назар вчиться на юриста. Буде хорошим конкурентом моєму братові. Вони до речі на одному курсі. Але у паралельних групах. Але це добре. Може тоді батьки зрозуміють, що Костя не здатен вчитися та й захистити когось. Не дивлячись на те, що Назар час від часу пропадає на зборах та змаганнях оцінки у нього хороші. Адже здає всі реферати, контрольні першим та завжди на відмінно. А Костя з тих, хто пасе задніх, як то кажуть. Та в останній момент все здає.

За півгодини приїхав Назар. Він купив собі каву з вершками. Сів за столик.

- Привіт, кохана. Як справи?

- У мене все добре. А, у тебе? Чому пари відмінили?

- У нас цілий день, тобто всі пари повинен бути один й той самий викладач. А він захворів. Заміну не знайшли. Тому й вільний

- Зрозуміло. У мене до речі є до тебе розмова

- Яка? — запитав Назар та уважно подивився на мене.

- Я хочу зняти квартиру. Не хочу жити з батьками

- Зняти квартиру — сказав Назар та задумався. У нас видалась двох хвилинна пауза — їздити від мене тобі не зручно

- Саме так

- Мг... дивилась вже якісь квартири?

- Так. Квартира просто клас, але єдине далеко від інституту. Господарка тієї квартири сказала, що у неї є квартира ближче. Я повинна була з нею зустрітися у минулий понеділок. Але забула про це

- Зрозуміло. Може зараз їй подзвониш? Якщо є можливість сьогодні зустрітись, то чому б і ні

- Ем... я не знаю — я подивилась на годинник. До оголошення результатів ще п’ять годин. Може й встигнемо. Я все ж набрала телефон цієї жінки. І та погодилась з нами зустрітись. Ми підхопились та швиденько поїхали. Їхали ми як вона й сказала не довго. За хвилин п’ятнадцять були вже біля будинку. Доїхали без проблем на метро. Вийшли з нього і за дві хвилини прийшли до будинку.

Господарка квартири показала нам її. Ця квартира навіть гарніша попередньої, яку я дивилась до цього. У квартирі з самого входу як і в тій квартирі пахне ваніллю. Коридор невеликий. У ньому є шафа-купе для верхнього одягу та взуття. Далі невелика кухня. На якій є все необхідне. Типу плита, духовка, холодильник та посудомийка. Далі показала саму кімнату. У кімнаті немає центрального освітлення. Та це й не проблема. Торшери завжди можна купити. Але у кімнаті є розкладний диван, велика шафа-купе, два крісла, маленький обідній столик та телевізор. У кімнаті велике вікно, майже від стелі до підлоги. Завішене білими жалюзями. Після кімнати показала ванну кімнату. Вона просто шикарна. Вся у біло-червоних тонах. Ванна як і в тій квартирі виглядає як джакузі.