2 глава

Репетиція

Прокинулась я через звук будильника. Хоч сьогодні субота та будильник у мене заведений на сьому ранку. Я перевернулась з живота на спину та виключила цей дзвінок. Треба збиратись та їхати в інститут на репетицію. Зараз тільки початок семестру, але до екзамену з танців треба готуватись вже зараз. Щоб здати цей екзамен на відмінно.

Я встала з ліжка. Подивилась у вікно. На вулиці мряка і на градуснику лише всього +4 градуса. Мені перехотілось йти, але треба. Переодягнувшись, я вийшла з кімнати. Батьків ще не чутно, мабуть сплять. А з кімнат братів доносяться звуки. З кімнати Кості чутно музику, саме як він грає на гітарі. А з кімнати Андрія звуки гри. Він мабуть, що і не лягав спати, бо вчора весь час розповідав про якусь гру та чемпіонат з неї. Мені було не цікаво, тому я не слухала, яка гра і який там чемпіонат.

Я пішла вмиватись. Перше, що зробила це подивилась на себе. Треба нафарбуватись, а то вигляд не дуже. Вмившись, я це й зробила. Треба виглядати на всі сто, бо Катя з Олексою так і будуть знущатися з мого вигляду. А мені чомусь не все-одно, що вони думають.

Склала свої речі у сумку, одяглась та вийшла з квартири. Ніколи перед танцями не снідаю. Бо якщо поснідаю, то буде біда. Один раз, перший раз коли прийшла на репетицію, перед тим поїла. Так була біда. Мене знудило. Для дівчат це був сміх, але не для мене. Це був такий сором, що словами не передати. Мені було дуже соромно. Пам’ятаю тоді, бігла я з залу в туалет дуже швидко. А дівчата... вони вийшли з залу та почали реготати як кобили. Хоч би викладач за мене заступився, але ні. Йому було все-одно на цю ситуацію. Навіть не запитав як я почуваюсь. Та мені все-одно. Зараз у нас вже інший викладач. Він уважний до всіх своїх підопічних. І це приємно.

Приїхавши в інститут, я зайшла в переодягальню. Побачила там Катю та Олексу. Вони мило між собою спілкувались. Побачивши мене, замовкли. Мені щось здалось, що вони про мене розмовляють. У мене напевно вже якась параноя.

- Привіт, Карино. Поснідала сьогодні? — вони ніколи не забудуть тієї ситуації. Кожен раз мене про це питають. Хвилюються напевно. Хочуть мабуть цю ситуацію побачити знову.

- А вам то що? Хвилюєтесь?

- Просто запитуємо — сказала Олекса.

Я переодяглась. Ми вийшли у зал. У нас почалась репетиція. Ми стали біля поручнів та почали тренування. Викладач уважно на нас дивився, щось підказував. Я стояла перша, Катя та Олекса стояли за мною і я почула їх сміх. Точно сміються на ді мною. І це зараз точно не параноя. Викладач на них подивився.

- Дівчата, чого смієтеся? Обличчя повинно бути стримане. Ось подивіться на Карину. Обличчя стримане, рухи плавні, ідеальні. А про вас я це сказати не можу. Давайте зберіться — сказав викладач. Ми рухи почали заново. Ох, які ж вони нездари. Кожен рух перероблювали по десять разів. Дістали вже. Але, що поганого у цій ситуації, так це те, що я вислухаю все, що ці дурепи про мене думають. Що вони думають, про мене, про танці та вчителя, який мене хвалив, а їх критикував.

Закінчився урок. Ми зайшли у переодягальню. Всі дівчата, як дівчата. А ці дві як кобили почали сміятись та наїжджати на мене з докорами. Що це мене хвалив викладач.

- Карино, ти, що така розумна, правильна, що тебе хвалять

- А, вас заздрість з’їдає? Я все роблю правильно тому й хвалить. Якби ви все робили добре, то й вас хвалили б. Ненормальні якісь

- Ми ненормальні? — Катя кинула речі у сумку не складаючи їх.

- Так. Ви ненормальні — я склавши свою сукню та пуанти, поклала їх у сумку. Вийшла з роздягальні та пішла до автомата з кавою. Взяти собі хоч кави, бо кав’ярня сьогодні закрита. Купивши каву, я пішла на зупинку автобусу, який їде додому. Йдучи до зупинки, я почула як дзвонить мій телефон. З горем навпіл його дістала, бо в одній руці тримала стакан з кавою. Взяла слухавку.

- Слухаю

- Добрий день, це дзвонить вам господарка квартири. Ви вчора мені дзвонили

- А, пам’ятаю

- Ми можемо зустрітись сьогодні, якщо вам зручно

- Зручно. Зараз приїду

- Чекаю вас біля під’їзду

Я поклала слухавку. Допила каву та почала дивитись на карті, де знаходиться цей будинок та ця квартира. Хм, а вона далеченько. Ну, нічого все-одно треба подивитись.

Я дочекалась потрібного автобусу, та поїхала до того будинку. Їхати довелось майже годину. Знайшовши цей будинок по карті, я побачила цю жіночку, яка мені дзвонила.

- Доброго дня — сказала я, коли до неї підійшла.

- Доброго дня, ви Карина?

- Так

- Підемо, я покажу квартиру

Ми зайшли у під’їзд. Під’їзд ніби якась галерея. Всюди картини висять. Чисто, прибрано. Світло світить. Перше враження хороше, але може бути й оманливе. Ми піднялись на другий поверх. Зайшли у квартиру. В квартирі з самого порогу відчутний запах ванілі. Ніби свічки з ароматом ванілі стоять. Ми пройшли у кімнату. Це квартира студія. У кімнаті стоїть диван, телевізор, шафа-купе та є кухня. На якій все, що потрібно є. Показала ванну кімнату. У ній все так красиво, є туалет, умивальник та ванна у вигляді джакузі. Мені все подобається, окрім де знаходиться ця квартира. Ех, такий хороший варіант. І оренда не дорога. Але ні.

- Мені квартира подобається, але на жаль далеко від інституту

- А де знаходиться ваш інститут?

Я сказала адресу, на що мені господиня цієї квартири сказала, що у неї є друга квартира ближче до мого інституту. Мені стало цікаво на неї подивитися. Але я так втомилась. Тому перенесли нашу поїздку в іншу квартиру на понеділок.

Я приїхала додому. Дома нікого. Мама з татом казали, що йдуть до друзів. І брати теж кудись пішли. Ну то й добре. Ніхто не буде заважати відпочивати.