Глава 2

Тарен неквапливо крокував вулицею, вимощеною старою бруківкою. Обабіч дороги росли високі дерева, що дарували приємну прохолоду навіть у спекотний літній день. Нарешті він зупинився біля двоповерхового дерев’яного будинку. Високі ворота були прикрашені витонченим різьбленням.

Юнак глибоко вдихнув, намагаючись приборкати хвилювання, і впевнено постукав.

За мить ворота відчинилися.

На порозі стояла Алара. Висока, струнка дівчина з карими очима та каштановим кучерявим волоссям до плечей. На ній була червона сорочка, оздоблена традиційною вишивкою.

Побачивши Тарена, вона радісно кинулася йому на шию.

Хлопець міцно обійняв її, підняв над землею й весело закружляв.

— Збирайся! Я прийшов за тобою. Сьогодні все вирішиться. І я дуже сподіваюся, що вже сьогодні ввечері заберу тебе до себе. А може, за годину ми взагалі поїдемо звідси, — впевнено сказав він.

Алара сумно усміхнулася.

— Ти так говориш, ніби не знаєш, що мама знову вижене тебе…

— Вижене через двері — залізу у вікно. Вижене через вікно — стану привидом і пройду крізь стіну!

Дівчина дзвінко засміялася.

Сміючись, вони разом зайшли до будинку.

Від невеликої прихожої, де вже смачно пахло стравами, що готувалися на кухні, тягнувся вузький коридор до просторої вітальні.

Там сиділа мати Алари — Ная. Поки на плиті варилася вечеря, вона спокійно в’язала чоловікові теплий светр на зиму.

Жінка уважно перебирала спицями петлі, коли її майже медитативний спокій раптом розірвав гучний голос:

— Добрий день, пані Нає!

Від несподіванки жінка впустила спиці.

Повільно піднявши голову, вона сердито подивилася на Тарена.

Схрестивши руки на грудях і сівши знову, вона з легкою насмішкою промовила:

— І вам доброго дня… І здоров’я, і довгих років життя. Бажано — якнайдалі від нашої родини.

Усмішка Алари миттєво згасла.

— Мамо…

— Що “мамо”? — різко відповіла Ная, підводячись із дивана. — Ну, і що на цей раз ? Бачу, навіть букет дорожчий, ніж минулого тижня.

Вона уважно оглянула квіти.

— Послухайте, пані Нає… Я люблю вашу доньку. І зроблю все, щоб бути поруч із нею. Я все одно одружуся з Аларою. Нехай на це піде рік, два чи навіть усе життя.

Ная лише важко зітхнула.

Потім озирнулася на чоловіка, який мовчки сидів у кріслі й читав газету.

Лише тепер Тарен помітив господаря дому — Норена.

— Чув, Норене? — сказала жінка. — Він знову прийшов свататися. Чого ти мовчиш?

Чоловік повільно опустив газету й із сумом подивився на хлопця. Потім він підвівся і допивши склянку коньяку вийшов надвір!

— Аларо, йди до своєї кімнати, — суворо наказала Ная.

— Мамо, будь ласка… Ну навіщо ти щоразу все псуєш?

Та договорити дівчина не встигла.

— До кімнати! — твердо повторила жінка.

Розуміючи, що розмова стає дедалі напруженішою, Норен мовчки підвівся.

— Перепрошую… Піду перевірю, як там суп, — тихо промовив він і вийшов на кухню.

Коли вони залишилися сам на сам, Ная трохи заспокоїлася й кивнула Таренові на диван.

— Сідай…

Юнак мовчки присів.

— Не ображайся, Тарене. Ти хороший хлопець. Працьовитий, розумний. Ти ще знайдеш собі добру дружину.

Вона на мить замовкла.

— Але мою доньку я за тебе не віддам.

— Якщо справа в грошах чи золоті…

— Ні, — перебила його Ная. — Не в цьому справа.

Жінка важко зітхнула.

— Ми — горинці. А ти… хто ти?

Тарен розгублено подивився на неї.

— Я… наполовину горинець. Мій дід…

— Саме це й є проблема, — знову перебила вона. — Ти не зовсім ліранець і не зовсім горинець. Так, мир настав. Закон дозволяє такі шлюби. Але не в моїй родині.

Вона зробила крок ближче.

— Саме ваш народ колись розпалив ту провокацію, після якої почалася війна. Я цього не забула. І не забуду.

Тарен мовчав.

— Для мене людина або ліранець, або горинець. А ти… ні те, ні інше. Договоривши жінка  провела  хлопця до воріт !

—  До побачення !

Вона зачинила їх просто перед ним.

Тарен залишився сам посеред тихого літнього вечора.

Навколо шелестіло листя, у повітрі пахло свіжоспеченим хлібом, а десь удалині весело сміялися люди. Та для нього світ у цю мить ніби став набагато холоднішим.