֍ 37 ֍

Лео

Коли тобі дванадцять ти сприймаєш усе надто гостро. Зацікавленість дівчинкою вважаєш коханням, насмішки однолітків - ганьбою, дружні поради - ідеальним планом. 

Я любив бальні танці. Принаймні, мені подобалось і в мене виходило, а ще в мене була найпрекрасніша партнерка - Яна. Все було чудово, поки з мене не стали сміятись хлопці у дворі. 

- На танцюлі йдеш, голубок, - кричали мені в слід.

Це було не приємно й образливо. А старший брат лише підливав масла:

- А чого ти очікував? Справжні хлопці займаються спортом. Чи хоча б брейк дансом, паркуром. А ти? Туфлі на підборах, сорочка в лелітках й волосся гелем мастиш на своїх концертах. Сором перед пацанами. 

Йому було шістнадцять і думки однолітків йому також були не байдужими. 

Напевно, я б спробував не звертати увагу, якби одного разу мене не підстерегли й не побили. Не сильно, але те відчуття безсилля і приниження, я досі не можу забути. І тоді я вирішив, що не дозволю такому статись зі мною знов. Я попросив маму записати мене в секцію боксу, а танці тимчасово залишив. 

І не очікувано отримав новий удар. І від кого? Від тої кого кохав. Я пішов з танців і одразу став їй не потрібним. Це розбило мені серце. Чи перестав я кохати? Нажаль, ні. Та минулої близькості між нами вже не було. Вона знайшла мені заміну й забула про мене, викреслила, наче шість років дружби для неї нічого не важили.

Час йшов і мені здавалось, що я забув і відпустив її. Та це була омана, бо варто було Яні звернути на мене увагу, зробити крок на зустріч і я поплив. Ось тільки дружби мені вже було мало, я хотів її взаємності. І все складалось так легко, ніби й не було холодності й взаємних прискіпувань, протягом останніх років. Вона відчувалась своєю, рідною, важливою. З моєю попередньою дівчиною було інакше. В тих стосунках я не ревнував, міг тижнями її ігнорувати, обираючи тренування чи зустрічі з друзями. 

В якийсь момент мені просто зірвало дах. Я перетворився на невпевненого шмаркача, всі думки якого займала Яна і Ярик. Я відчував себе відкинутим і не потрібним. Невже їй зі мною погано? Невже вона обире його? Чи варто чекати поки вона мене кине? Це було нестерпно, тож я піддався страху і віддалився від неї сам. Подумки я готувався до розриву наших стосунків.

Коли Яна довела, що я їй важливий, моє серце знову було спокійним. А потім мені довелось швидко вчитись справлятись зі своїми страхами, щоб остаточно її не втратити. Поговорив з Яриком, пояснив, що не маю наміру терпіти його загравання до моєї дівчини, для надійності навіть пригрозив йому. 

Пройшло кілька місяців, а я досі не знаю, чи не стала ця розмова причиною його зради. І це свідоме незнання – моя єдина слабкість, яку я собі відтепер дозволяю. 

Цей рік приніс мені стільки всього неочікуваного – взаємне кохання, повернення на паркет, за яким я скучив, і навіть відкриття в мені самому. Чи очікував я цього у вересні – точно ні. Чи радий я цьому – безсумнівно. А щодо конкурсу, впевнений, що наступного року ми переможемо.

Від автора: ми з вами знаємо, що наступний рік став роком повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну, і конкурс бальних танців знову відклали. Яна й Лео так і не візьмуть в ньому участь, вони разом поїдуть в Київ на навчання. Там хлопець захопиться бойовим гопаком, а Яна – плейбек театром. Вони винайматимуть спільне житло і дорослішатимуть разом у цей складний час. 
 

Кінець.

Ось і настав час прощатись з Левом і Яною. Ми ще зустрінемось з ними в історії Каті, яка має робочу назву «Вкажи мені мій шлях». 

Хочу подякувати вам, читачам, за увагу до цієї історії. Якщо книга сподобалась, поставте їй сердечко, мені буде приємно. Окрема вдячність Марині Дубич й Селені Рейні, за вашу незмінну підтримку в коментарях, без вас ця історія була б значно коротшою)))) Й особлива вдячність моїй мамі, яка теж читала цю історію, давала зворотній зв’язок, а ще повсякчас мене підганяла

Надалі я планую зконценируватись на фантастичному романі «Пекло для злочинців», тож якщо вам до вподоби подібний жанр, ласкаво прошу до прочитання. Наступний роман в жанрі слр планую почати викладати в березні. Навіть маю вже готову обкладинку і десь 30 % тексту.

Це буде історія про двох дорослих людей з багажем розчарувань за спиною. Вона - «хороша дівчинка», якій легше витримати самотність, ніж впустити в своє життя чоловіка (бо не вміє вибудовувати межі й витримувати їх, обирати себе). Він хоче врятувати свою дитину, бути хорошим батьком, але і жити теж хоче, а це означає любити (жінку, себе і життя в решті решт). 

Якщо вам цікаво, то підпишіться на мою сторінку, щоб бути в курсі появи новинки.
З вдячністю, ваша Айсі Дора. До нових зустрічей