֍ 16 ֍

Останній день перед вихідними – це завжди приємно й круто і ще з ранку, Яна натхненна вчорашнім побаченням, мріяла про вихідні, які проведе зі своїм хлопцем, та сьогодення підкинуло неочікувані новини.

- Я сьогодні їду в Запоріжжя з Владом і його командою на змагання, - після вітального поцілунку повідомив Лео. Поцілунок був приємним, хоч і на очах у «школи», а от новина ні.

- А як же наше тренування завтра і я думала, що після ми могли б погуляти, - та зрозумівши як по дитячому виглядають її претензії, вона вирішила пом’якшити сказане, - Звісно, я все розумію.

- Слухай, він вчора ввечері поставив мене перед фактом, а ще це можливість трохи підзаробити.

Яні зовсім стало соромно, адже вона розуміла куди йде левова частина Левових заощаджень. Від словесного каламбура стало смішно й трохи легше.

- Звісно, я все розумію, - і Яна сама потягнулась за поцілунком. Це було так хвилююче, ще вчора був її перший поцілунок, а вже сьогодні вона цілується зі своїм хлопцем на очах усієї школи. 

Відірвавшись від губ Лева, Яна взяла його за руку і вони разом піднялись на ганок школи й увійшли в середину. Боковим зором вона помітила Ярика, який залишився на вулиці. Дивно, за увесь цей час вона зовсім не думала про свого колишнього партнера. Спочатку ображалась і паралельно шукала рішення своєї проблеми, потім будувала плани по завоюванню Лева, а зараз вже має до нього почуття. А що ж з почуттями до Ярика? Він точно бачив їх з Лео поцілунок, та як до цього ставитись дівчина не знала. Вона не відчувала зловтіхи, але й байдужою не була. Чи хотіла б вона, щоб на місці Лео був Ярик? Можливо. І це були б зовсім інші стосунки, більш гармонійні в темі спільних захоплень й легкості спілкування, адже Ярик більш відкритий й компанійський, в той час як Лео – замкнений і його часто важко зрозуміти. Тож, розібравшись, Яна зрозуміла, що сумує. Сумує за тим як могло б бути, якби Ярик не кинув танці, не зустрічався з Сашею, а мав почуття до неї. І разом з тим, це аж ніяк не применшувало її почуттів до Лео. Хлопець їй подобався, їй лестило його ставлення до неї, бажання підтримати й догодити. Ще ні для кого, окрім сім’ї, вона не була настільки значимою й важливою. І навіть, родина не приймала в ній її захоплення танцями, в той час, як Лео не тільки прийняв, зрозумів, а ще й долучився. І все це Яна безмежно цінувала. Тож ще раз поцілувавши хлопця, тепер уже в класі, посміхнулась йому і направилась до своєї парти, де вже сиділа Катя.

- Ого, не думала, що ти наважишся цілуватись на публіці.

- Так кажеш ніби я … - і Яна затнулась, а й справді, що це за пасивна агресія з боку подруги вчора і сьогодні? Катя і раніше над нею кепкувала, називала «бабцею», але ще ніколи це не звучало так зверхньо.

- Забий, - відрізала Яна. Вона неодмінно поговорить з подругою, але не в класі переповненому іншими учнями та ще й за п’ять хвилин до початку уроку. 

Катя ніяк не відреагувала і відвернулась, весь її вигляд кричав про образу, а от її причини, Яна не знала.  

Шість уроків промайнули як мить і Яна вже налаштовувалась на спільне повернення до дому з Левом, хай і не довга але це могла б бути їх прогулянка перед розлукою у два дні. Та, нажаль, і цієї можливості її лишила класна керівничка, яка попросила залишитись після уроків як культорга класу. Тож, Лев пішов до дому сам, щоб встигнути зібрати речі до потягу. 

- Яно, наближаються новорічні свята: Миколай й Різдво, тож я пропоную тобі опитати клас й гуртом вирішити, яке святкування ви б хотіли, бо наступної середи буде збір усіх культоргів школи, де ви приймете загальне рішення, яке президент школи озвучить дирекції. Це нам вчора на пед раді повідомили, тож підготуйся до загальних зборів. 

- Добре, Марія Олексіївно, я вас зрозуміла. В понеділок проведу опитування, а може на вихідних в телеграмі опитування створю.

- Другий варіант буде значно кращим.

Незважаючи на зовнішній спокій, внутрішньо Яна дратувалась, адже розмова на п’ять хвилин лишила її можливості прогулятись з Левом. Вийшовши з вчительської, вона поглянула на екран смартфона, роздумуючи телефонувати хлопцю чи ні, та врешті вирішила його не відволікати від зборів. 

А вийшовши зі школи, вона навіть зраділа, що не попросила Лева повернутись, адже на ганку школи її чекав Ярик.

- Привіт, Яно, маєш хвилинку, чи на репетицію поспішаєш? – з посмішкою озвався Ярик.

Як думаєте, що потрібно Ярику?

А ще, дякую, що незважаючи на довгу перерву, ви продовжуєте читати цю історію. Я сама не люблю, коли автори пропадають так надовго, та пообіцяти, що надалі викладатиму проди часто й регулярно не можу. Я надто не дисциплінована. Проте, обіцяю, що історія буде дописана (наразі ми перейшли екватор), і я дуже хочу написати ще історію Каті і ще двох дівчат. А ще паралельно пишу інший роман з зовсім іншими героями. Тож підписуйтесь, хто ще цього не зробив (написала як справжній блогер))).

До зустрічі і ще раз дякую, що читаєте й підтримуєте мою творчість.