֍ 8 ֍

Яна злякалась, відсахнулась від хлопця й ледь не перечепилась через велосипед. Погляд Лео згас. Хлопець допоміг їй втриматись на ногах, взяв велосипед і відкотив до власника.
Дівчина розуміла яку дурницю втнула, подумки сварила себе за втрачений шанс та відмотати вже нічого не можна було. Лео повернувся до неї і, не дивлячись в очі, запропонував провести до дому.
Йшли в гнітючому мовчанні. Минали сквери, багатоповерхівки, дитячі майданчики, наближались до її дому. Яна розуміла що це кінець, більше такої можливості у неї не буде. Лео хотів її поцілувати, отже вона йому хоч трохи подобається і її відмова його зачепила й, можливо, образила, тож піти і залишити усе на цій ноті не можна було. 
-    Лео, я хочу пояснити.
-    Не треба, все зрозуміло.
-    Ні, ти помиляєшся. Зупинись. Те що я хочу тобі сказати надто особисте, щоб говорити поспіхом.
В голосі дівчини чулось збентеження й хвилювання, тож Лео погодився сісти в бесідку біля дев’ятиповерхівки. Яна і справді нервувала, те що вона збиралась розказати хлопцю було правдою, а ще її секретом, яким вона навіть з Катею не ділилась.
-    Мій улюблений роман «Пурпурові вітрила», - здивований погляд Лео, не збив дівчину з думки, - він вчить читача, що мріяти варто. Хай комусь твоя мрія видається безглуздою й смішною, знайдеться той, хто не злякається бути смішними заради тебе. Я теж маю мрію і не одну. 
-    І про що ти мрієш, Яно? – проникливо спитав хлопець.
-    Я мрію, щоб мій перший поцілунок був особливим. І справа не тільки в особливому хлопці, а й в особливому моменті. 
Яна трохи знітилась, опустила очі, проте продовжила.
-    Я завжди мріяла, що мій перший поцілунок станеться під час танцю. Сяють зорі, грає музика, ми танцюємо і потім це стається.
Ну от, Яна це сказала. Вона боялась подивитись на Лео, почути його сміх чи інше зневажливе слово. Звичайно вона розуміла, що багато хто сприйме це за дурість, навіть її найближча подруга, проте для Яни це було сокровенним і важливим. А ще, Яна зізналась хлопцю що ще ні разу не цілувалась. У порівнянні з його колишньою дівчиною, вона виставила себе недосвідченою дитиною. Було прикро й образливо, що все в її житті складається ось так, що ще не зустріла хлопця з яким би ходила на побачення й цілувалась, як усі нормальні дівчата її віку. 
-    Я тебе почув. Дякую, що поділилась.
Яна не дивилась на Лео, тож не могла знати з яким виразом він на неї дивиться та чи й дивиться взагалі. Принаймні в тоні його голосу не було чутно сміху чи презирства, і це могло б бути втіхою для неї, адже її великий план по звабленню з тріском провалився. І про що вона тільки думала, від початку було зрозуміло, що подібні маніпуляції не для неї. 
-    Ходімо, я тебе проведу, - спокійно сказав хлопець, і взяв її за руку, коли вони обидва підвелись з лавки. 
Ну от і все. Яна почала приймати власну поразку. Їй не вдалось причарувати Лео. Вона кине танці, адже без партнера там нема чого робити. А Каті про цей недопоцілунок розказувати не буде, бо подруга буде в сказі. 
За цими гнітючими думками, Яна не помітила як Лео підвів її до дверей під’їзду. Прийшов час прощатись.
-    Яно, ти будеш моєю дівчиною?
-    Що? - може вона не розчула.
-  Я хочу з тобою зустрічатись, ходити на побачення і здійснювати наші мрії. Про свої я тобі теж розкажу. То ти згодна бути моєю дівчиною?
Обличчя Лео було безпристрасним, він дивився прямо дівчині в очі і лише зжаті в кулак руки, могли б видати його хвилювання.
-    Так, я хочу бути твоєю дівчиною, - сором’язливо посміхнулась Яна, а потім зашарілась, відкрила двері і втекла. Надто багато емоцій, надто все не передбачувано й ново для неї. Все треба обдумати.