41 Варя

— Звісно! Левко чекає морозиво, — я розвертаюсь. І рішуче йду до сина і Стаса. 

Почуття змішані. Але я не вірю, що ревнощі Кіра справжні. Скоріше, це емоції підлітка, якому не дають в руки іграшку. 

Стас вимушено посміхається до нас. 

— Якщо я завадив вам з “роботодавцем” то я піду, — каже він, видаючи мені прямий засмучений погляд. 

— Ти не завадив, — відповідаю я. — Все складно… Може, колись розкажу. А зараз пішли їсти щось солодке. . 

— Він вирячається на нас, — Стас киває мені за спину. 

— Люди з грошима вважають, що їм належить все навколо, —  язітхаю. І беру Стаса під руку. На зло Кіру. 

— Мамо, ми йдемо? А Кір теж приїхав, він з нами піде? — питає тим часом Левко. — Чому він не підходить до нас?

— Не думаю, що йому буде цікаво слухати про мої студенські роки, — я знизую плечима. 

Але Кір, здається, чує мої слова і підходить ближче. 

— Мені якраз дуже цікаво було б послухати.

Бачу, що він злиться, спопеляє Стаса поглядом. 

Закочую очі. Ну якщо йому “цікаво”, то нехай іде. Це все одно нічого не змінить. 

Ми доходимо нарешті до найближчого кафе. Стас прохає принести вазу і воду, потім ставить туди мій букет. Левко вимагає меню, і починає обирати морозиво. Я почуваюсь максимально некомфортно, бо від Кіра буквально хвилями розходиться ворожа аура в бік Стаса. 

— То чим ти займався увесь це час? — натягнуто питаю у Соломи. 

— Та займався фізкультурою, але швидко зрозумів, що вчителювання не принесе гарного доходу, закінчив курси масажистів і влашутвався в фітнес-центр тренером. До речі, масажі у мене такі… Ти напружена, можеш якось прийти я тобі зроблю пробний безкоштовно. 

Раптом чується дзвенькіт скла.

— Ой, — тільки й каже Кір, який щойно стис склянку так, що вона прямо в руці тріснула. 

— А вам теж не завадить масаж, — дружелюбно каже Стас, підсуваючи візитку. — Відразу видно, що затиснутий увесь плечовий комплекс, це призводить до головних болей, затискання артерій і кисневого голодування…. 

Візитівку Кір бере. Боже, хоч би він в підворотні тепер Солому не підстеріг, знаючи, де той працює… 

— Який ти… розумний, — кривиться Кір. 

— Я багато вивчав анатомію, — відповідає Стас. — Це у вісімнадцять років дівчат можна зваблювати одними мʼязами, — він чомусь кидає красномовний погляд на мене. — А з віком треба і розумом блиснути. Професійність — запорука стабільного успіху. 

— Це тобі скільки, років тридцять? — питає Кір псевдодружелюбно. — Певно, важко працювати просто масажистом в такому віці. 

— Ну іноді бувають специфічні клієнти, — знизує плечима Стас. — Але лікарі теж працюють з різними пацієнтами. А я не тільки масажист, а і реабілітацією спортсменів займаюсь. 

— Як ти багато встиг, — вставляю я свої п’ять копійок в розмову. 

— Та не сидів на місці. А ви чим займаєтесь? — дивиться на Кіра. — Директор школи? 

— Я бізнесмен, — відповідає він сухо. — Велика відповідальність, багато людей на мене працює. Але мене влаштовує моя робота. 

— І це прекрасно. Не розумію, яку тоді роботу ви Варі надаєте? Ти репетиторством займаєшся? — дивиться вже на мене.

— Майже, — уникаю прямої відповіді. Дивлюсь на сина, який наминає своє морозиво. — Когось з наших ще бачив? — змінюю тему. — Таню, наприклад? 

Стас радо переключається: 

— Ой, Танька вискочила заміж, по зальоту. Ну, і таке в житті буває. А от мій дружбан, Микита, памʼятаєш? Він відкрив фітнес-центр!

— Нічого собі! У нього, здається, дядько суддя був? — пригадую я мажористого Микиту, який планував після педагогічного йти в правоохоронці. 

— Ага… Ну, з поліцією в нього не задалось, а от бізнес ніби пішов. 

— За ним Олеся бігала, — пригадую я. — В них щось склалося? 

— Та багато разів сходились і розходились. Він заміж не кличе, то вона його періодично кидає, але потім повертається, — знову знизує плечима Солома. 

— А ти сам, одружився? 

— Ні, — він хитає головою. — Знаєш, після тих років в виші я більше навіть не закохувався ні в кого… Ні в кого після тебе…