40 Кір

Я хочу забрати їх зі школи, і ніби навіть встигаю. Розумію, що останнім часом дуже сильно привʼязався і до малого, і до Варі. Мені все важче тримати з нею дистанцію. Ловлю себе на думці, що хотів би, щоб все це була не просто гра для мого партнера. 

Думаю сходити сьогодні ввечері кудись всі разом, а потім, коли малий засне, можна буде влаштувати вдома якийсь вечір кіно, чи щось таке.

В хорошому настрої я підʼїжджаю до школи, але хороший настрій як рукою знімає. Усмішка з обличчя теж сходить.

Дзвоню Варі, дивлячись на них з малим і на того мужика біля них. Я його вже бачив у неї в телефоні, бляха… 

 — Привіт, як ви там? — питаю максимально рівним голосом. 

— Все добре, — відповідає вона спокійно. — Ми ще тут маємо справи на годинку, — додає швидко. — Може сама доберусь до комплексу? 

Я стискаю телефон в руці. Серце бʼється дуже швидко. Невже він їй подобається…  

— Почекай хвилинку, — я відбиваю виклик і все ж виходжу з машини.

Варя не помічає мене одразу, тільки коли я вже підходжу до них.

— Кіре? Ти вже тут? Час їхати? 

— Морозиво скасовується? — додає Лев. 

— Морозиво? — перепитую я у малого. — З ким? 

— Варю, а це хто? — питає мужик, граючи біцепсами, ніби ненароком. 

— У мене зустрічне питання, — я дивлюсь на Варю. Руки вже стиснуті в кулаки. Я, здається, ревную, і сильно, хоч навіть уявлення не маю, хто цей мужик.

— Так, стоп! — вмикає учительський тон. — Стасе — це Кір. Мій роботодавець. Кіре — це Стас, мій старий знайомий. Леве — ми підемо їсти морозиво. Не хнюпся. 

 — Роботодавець? — я насуплююсь. Рука сама тягнеться до її запʼястка, ніби вона зараз може взяти і втекти з цим мужиком. Мене це настільки зачіпає, що я вже погано себе контролюю. — Варю… — зазираю їй в очі. — Не йди з ним. 

Тепер її черга насуплюватися.

— Ми не бачились років шість здається, — відповідає уперто, прибираючи свою руку від мене. — Чому я маю відмовлятися від спілкування з друзями? 

— Так, правда. Ми якось так несподівано розлучились, — додає той Стас. — НАвіть не попрощались толком. 

Мені складається калькулятор в голові. Значить, він був в її житті так давно? Вона була вагітна тоді? Чи завагітніла… від нього? Думка гостро вдаряє кудись під дих. 

— Окей, я піду з вами, раз він тобі просто "друг", — я насуплююсь ще більше, але намагаюсь не психувати надто сильно. Мені треба тримати себе в руках, все ж, тут малий. Та і я не хочу, щоб вона відшила мене зараз і пішла з тим гадом наодинці. Не дозволю. 

— Кіре, що за контроль? — вона виглядає незадоволеною. — Я в твою дружбу з жінками не лізу. Я можу мати щось особисте? 

— Дозволяю полізти. Але я не пущу тебе з ним, — кажу вперто. 

— Леве, почекай і потримай мої квіти, — вона передає букет малому. — Я маю сказати пару слів Кіру на вушко! 

Я і сам не проти залишитись наодинці.

Але Варя відводить мене буквально на кроків п’ять в бік. І відразу починає:

— Знач так, мене абсолютно не цікавить твоя дружба з іншими бабами, і свічку тобі з Віолою я тримати не… — я не даю їй договорити.

Все що мені хочеться зараз зробити, це показати їй, чого я хочу насправді. 

Я просто подаюсь вперед і затикаю її губи коротким наразі поцілунком.

— Я ревную, — кажу прямо. 

Вона стискає кулаки, шоковано дивлячись на мене.

— І що мені тепер від свого життя відмовитися, бо ти приревнував? — видає нарешті. 

— Ні, не треба відмовлятися, — хитаю головою. — Але хочу, щоб ти знала. Для мене це вже вийшло за ті рамки гри, про які ми говорили раніше. Та воно одразу вийшло…

— Ти все ускладнюєш, — каже вона нарешті. 

— Віола мене не цікавить. І не цікавила ніколи. Мене цікавиш ти, Варю, — я торкаюсь її долоні. — Я не ускладнюю. Просто кажу правду. Ти все ще хочеш йти з тим мужиком?