12 Кір

В ТЦ ми пораємось доволі швидко, принаймні, першу частину, в якій купуємо купу одягу Леву. Він не фанат довгих перевдягань і примірювань, тому ми практично все купуємо в одному магазині. 

Після того малий проситься в дитячу кімнату і це нам з Варею якраз на руку, бо тепер треба пройтись жіночими магазинами. 

Ми лишаємо малого і йдемо в потрібний мультибрендовий магазин. Тут багато якісного одягу. Часу у нас не дуже багато, тому обходити купу різних фірм і не хотілось. 

— Обирай все, що захочеш. Повсякденне на роботу, ну і обовʼязково щось на вечір. Можна і декілька вечірніх варіантів купити, будуть на майбутнє. Загалом, все, що сподобається, візьмемо. Але часу небагато, — кажу Варі.

— Мені так не подобається, — вона з сумнівом роздивляється одяг. —  Хапати аби що я не звикла.

— Чому? — дивуюсь. — Хіба жінки не люблять купувати новий одяг? Ну не хапай аби що… Не знаю. Просто дивись, що сподобається.

— Тоді треба приміряти і обирати вдумливо. І взагалі, яка різниця, що твоя мама подумає про нас? 

— Я просто не хочу, щоб вона до тебе чіплялась, ось і все, — я знизую плечима. — І так як ти будеш грати мою жінку перед партнером, то я б не хотів, щоб він вирішив, що я економлю на тобі і малому, чи щось таке. Вважай це моєю забаганкою, можеш її виконати? Чи тобі принципово це не робити?

— Не принципово,— киває вона. — Бери тоді що хочеш сам. Ти краще знаєш своїх партнерів і маму.

Вона все одно чомусь сердиться. 

— До чого тут те, як я їх знаю? — я теж ледь насуплююсь. — Просто бери те, що тобі подобається. 

— Ладно, Кіре, зроблю знижку на те, що ти не ходив по магазинах з жінками, — каже нарешті Варя. І йде до стійок з одягом. 

А що там з ними ходити? Є сукні, є блузки — бери свій розмір і йди на касу. 

Виявилось, що ні. Блузки то не того кольору, то рукава не такі, то виріз "як у стриптизерки" (нормальний виріз, навіть і половини грудей не виглядає).

— Ну, може в школу дійсно не дуже, але так цілком гарно сіло б, — не погоджуюсь я. 

Варя фиркає і закочує очі. І йде далі. 

— Візьму оцю сукню, — каже, помічаючи що я дивлюсь на годинник. — Сподіваюсь твоя мама її не захейтить з порогу. 

Результат нашого походу по ТЦ вражаючий. Левкові куплено нових футболок, сорочок і шкарпеток, Варі — цілу одну сукню. 

— Мені страшно подумати, скільки ж часу тобі треба, щоб таки скупитись, наприклад, на сезон. 

— Дня вистачить, — каже вона і зупиняється несподівано біля вітрини з вечірніми сукнями. В очах спалахує вогник. — Я про таку мріяла на випускний, — каже нарешті. 

— Ти і зараз цілком могла б вдягнути таку, фігура дозволяє, — кажу їй. 

— Твоя мама не оцінить. — вона хитає головою. — Ми ж не на бал збираємось. 

— Можна буде потім сходити кудись і в такому, — знизую плечима. 

— Ти мене зараз підбиваєш на злочин, — вона ніяк не відірветься від тієї вітрини.  

— Мрії мають здійснюватись, ходімо, — беру її за руку. — Будеш міряти. 

Вона з усіх сил намагається приховати посмішку. Але не вдається. Хапає сукню і йде в примірочну. Я йду за нею. 

За шторкою чути її пихтіння. 

— Тут блискавка, — каже обурено. — Допоможи, якщо ти там! 

Я зазираю до примірочної без всякої задньої думки, чесно… От тільки щойно бачу її оголену спину в цьому тісному просторі примірочної, щойно опиняюсь прямо за її спиною, майже впритул, одразу сковтую слину.

Пальці торкаються ніжної шкіри над блискавкою. Я хочу зняти цю кляту сукню, а не застібнути…