6 Кір

Мені на диво комфортно з нею поруч, ніби і не було цих семи років. Ще тоді я памʼятаю був цей комфорт. Однак Варя тоді мене продинамила. Може, якби вона тоді прийшла, все було б інакше. Та не може, а точно. 

Варя накладає мені їжу, пахне дуже смачно. Домашні котлети, пюре, салат… 

— Ти звісно застав нас зненацька,— каже вона. — Тому в меню лише котлетки. Але по особливому рецепту моєї мами. 

— Аромат божественний, — я підсуваю тарілку до себе і пробую все. — І смак теж. Блін, домашня їжа все ж особлива. Давно не їв нічого домашнього. 

— Міг би найняти кухарку, — вона знизує плечима. Але блиск в очах їй сховати не вдається. Все ж комплімент можна вважати зарахованим. 

На кухню забігає малий. 

— Е… а моя порція де? — питає, споглядаючи мене за столом. — Ти що, віддала йому мою їжу? 

— Леве, тут на всіх вистачить, — Варя ніяково сміється. — Лев не звик до готей, — каже, ніби вправдовуючись. 

— Ну, я б теж певно переживав, якби хтось прийшов і їв у мене на кухні, — я теж засміявся. — Буде круто, якщо ти будеш готувати у мене. Ти подумала? Щодо моєї пропозиції. 

— За окрему премію, — вона сміється. — Я дуже меркантильна кухарка, — на мить стає тією самою веселою дівчиною, що  я пам’ятаю. Вона сміялась з усього завжди. 

— І дуже красива, — кажу вголос. 

— Це вже схоже на прямий підкуп, — відповідає Варя. 

— Та ну, це ж навіть не комплімент, — хитаю головою. — Так, констатація факту. 

Вона бентежиться ще дужче. І вдає, що дуже зайнята вечерею для сина. 

— Я тобі віднесу в кімнату, — каже вона. — На кухні затісно для трьох. 

— Давай допоможу, — встаю з-за столу і підходжу до неї. Аромат парфумів вдаряє в голову різко. Від неї все так само пахне квітами. Вона асоціювалась у мене з весною. І до сих пір асоціюється. Певно, я надто близько. Але не хочу відходити. 

— Дякую, — вона дає мені тарілку з вечерею для Лева. — Я зараз ще чай зроблю.  

Я беру тарілку і несу до кімнати, Лев йде за мною. 

Ставлю її на стіл і кажу: 

— Смачного, малий. Мама твоя дуже смачно готує. 

— Найсмачніше в світі, — киває малий. — Не те що в шкільній їдальні. Там постійно дають якісь макарони холодні і несмачну підливу до них. Я там тільки огірки мариновані люблю, — він баалкучий.  

— Можливо, скоро ми часто будемо їсти разом мамину їжу, — усміхаюсь. — Добре, піду і я свою порцію доїм. 

Рука тягнеться до малого якось несвідомо і я легенько куйовджу його волосся.

— Тобто? — він навіть завмирає, дивлячись на мене з ложкою біля рота. — Ти тепер мамин хлопець? 

— Ну… — я замислився. — В якомусь сенсі, — ловлю себе на думці, що це дійсно так. Ми ж будемо грати пару, значить, в якомусь сенсі я дійсно буду її хлопцем. 

— Цікаво, — малий дивиться на мене уважніше. — У мами ніколи не було злопця. Навіть в усіх дівчаток в моєму класі є хлопці… Я був хлопцем Оксанки, зараз ми просто дружимо… А от у мами — не було. Ви будете цілуватися?  

Я замислився. Уявив пухкі губки Варі і несвідомо облизнув губи.

— Сподіваюсь, будемо, — я заговорницьки підморгнув йому. — Але це наш секрет з тобою, добре? Ну, про поцілунки. Мама може не схвалити такі от розмови. 

— Ми з Оксаною теж цілувалися, — зізнається малий. І додає з дорослими інтонаціями: — НІчого особливого… 

— Ну, це поки що, — я усміхаюсь. — Добре, піду до мами, їж добре…

Коли повертаюсь до Варі, настрій в мене ще кращий. Хтозна чому, через цю невимушену бесіду з малим? Я думав, мені буде важче з дитиною…

— То що ти скажеш на мою пропозицію, Варю? — запитую, підходячи ближче до неї і зазираючи в очі. 

— Гаразд, я згодна, — каже вона. — Але з офіційним контрактом, де буде записано гонорар і відсутність фізичного контакту. 

— Мені що, і торкнутись тебе не можна буде? — чомусь насуплююсь. 

— Не перевертай все з ніг на голову, — вона червоніє. — Ти прекрасно рзумієш, про який контакт мова. 

— Тобто, можна все, окрім сексу, я правильно зрозумів?...