4 Кір

Дізнатись адресу Варі виходить доволі просто. Достатньо всього одного дзвінка і я вже їду в потрібний район. 

Ясно що мені і її телефон дістали, але треба побачитись особисто і все обговорити. Ну, може ж вона підіграти мені, поки партнер буде в Україні? Чому ні? Це нескладна задача. 

Навігатор приводить до старенького багатоквартирного будинку. Я паркуюсь і йду до потрібного підʼїзду, а потім і до квартири, стукаю в двері і мені відкриває Варя.

— Привіт, нам треба поговорити, — кажу з порогу. 

— Кіре? Ти що тут робиш? — вона з тривогою дивиться на мене. 

— Я попросив дізнатись твою адресу у мого айтішника, у мене до тебе справа. Хочу попросити про послугу. 

— Про послугу? Ну проходь, — вона відходить і пропускає мене в квартиру. — Хоча не уявляю які послуги тобі він мене треба.

— Скоро в Київ приїжджає один мій партнер, ну, майбутній партнер, з Лондона. З дружиною і дітьми, у нього їх двоє… 

— Їм треба репетитор з української мови? — питає вона. — Я зазвичай не беру додаткові уроки, але зараз така ситуація… Певно, можна було б.

— Ні, ти не зрозуміла. Для нього дуже важливі родинні цінності. І він не заключить зі мною контракт, якщо не побачить, що мої родинні цінності не тільки для виду в рекламах моїх готелів, які я позиціоную як найращі для родинного відпочинку. 

— О… — Варя не встигає відповісти, бо двері в квартиру відчиняються без стуку.

— Ледве встиг! — чую чоловічий голос. — Вони вже закривалися. Сподіваюсь, не помилився з розміром!

Чомусь одразу ледь напружуюсь. Що ще за мужик, я гуглив, вона незаміжня. Інакше фіг би я до неї прийшов з такою пропозицією… Але невже в неї є якийсь хахаль? Чомусь мені не подобається навіть думка про це. 

— А хто це там? — питаю у Варі. 

Мужик саме заходить до нас і теж дивиться на мене похмуро.

— Варю, в тебе гості? — питає він роздратовано. 

— Максе, це Кір.

— Ну то могла б його і попрохати замок поміняти! — каже Макс. — Я через пів міста їхав до тебе, бігав по тому будівельному магазину, а тут, виявляється, Кір є! 

Схоже, таки не хахаль, раз так поводиться, думаю я, і трохи розслабляюсь. 

Але мало хто він такий. 

— А хто тобі цей Макс? — все ж запитую у Варі. 

— Брат я її, — Макс змірює мене поглядом. — А ти хто? Давно з моєю сестрою зустрічаєшся? 

— Ну… Скажімо так, ми раніше зустрічались, а от зараз знов зійдемось, — я усміхаюсь. 

— Санта-барбара якась, — каже Макс. — Ти ж в курсі, що у Варі син є? Татусь його розчинився в повітрі, як про вагітність дізнався, — він підозріло дивиться на мене. 

— Максе, припини, —  Варя червоніє. 

— Ну, мені ж краще, що розчинився, — я знизую плечима. 

— Так, молодь, — Макс кладе на стіл якийсь пакет. — Ось замок, чек там всередині. Я значить поїхав, мене Ліля вже видзвонювала. Думаю, раз Кір вже тут, він все сам відремонтує. 

З кімнати визирає Лев. 

— Дядьку Максе, а ви вже йдете? 

— Так, бешкетнику, пізно вже. Не ображає тебе дядько Кір? 

Малий дивиться на мене і хитає головою. Його очі округлюються від подиву, коли він мене впізнає. 

Але я не горю бажанням, щоб цей її брат знав про все, що я планую зробити. Тому ледь хитаю головою малому. Він ще тоді, в школі, здався мені розумним хлопцем. Може, зрозуміє, що я від нього хочу. А як ні, ну вже буде як буде. 

— Максе! Я не впевнена, що Кір вміє міняти замки! — кидається до брата Варя. 

— Ну вже з замком я впораюсь, ти чого, — ледь насуплююсь. Не те щоб я був майстром на всі руки, але бляха, ну що я не мужик? 

— Ну правда, Варю, — Макс вже взувається. — Хіба він не мужик? Там справ то всього — старий дістати, новий поставити. І Левко впорається. Не буду вам заважати.

Він шустро тікає з квартири, залишаючи нас утрьох. 

Як вам чергова глава? Діліться враженнями в кмоентарях. Також не забувайте додавати книгу в бібліотеку)