1 глава

Чотирнадцяте лютого.

Мене як завжди зранку розбудив нестерпний дзвінок будильника. Раніше моя улюблена пісня. І правду кажуть, щоб пісня тебе дратувала, поставте її на будильник. Я виключила цей будильник, зняла з себе маску для сну. Ой, як же сонячно. А так воно і є. У цьому році погода у лютому схоже на весну.

Мені хтось подзвонив. Я взяла телефон у мене висвітився номер “Мама”. Я взяла слухавку.

- Привіт, доню. З днем народження тебе — швидко сказала ненька.

- Дякую

- Що робиш?

- Тільки що прокинулась

- Ну, ти й соня

Я подивилась на годинник. Всього восьма.

- Мам, я завжди так встаю. Це ти у нас рання пташка

Мама почала сміятись.

- Я й забула, що ти завжди встаєш о восьмій. На роботу не запізнюєшся?

- Ні. Робота починається о десятій. А ти ж знаєш, що офіс у якому я працюю за два квартали від моєї квартири. Все, матусю, буду збиратись

- Добре. Ще раз зі святом

- Дякую — я поклала слухавку. І сіла на ліжко. Треба вставати та їхати на роботу. А так не хочеться, що просто жах. Бо знову офіс та документи. І так до шостої вечора. А ще ці усміхнені обличчя закоханих пар.

До речі, давайте познайомимось. Так як сьогодні день святого Валентина і плюс мій день народження. Мої батьки довго не думали яке ім’я мені дати. Тому мене звати Валентина. І мені сьогодні виповнилось двадцять сім років. Живу сама в однокімнатній квартирі. Самотність набридла... дуже набридла. Але нічого не поробиш. Не з’явився на моєму шляху ще той чоловік, який би полюбив мене такою, яка я є. Чому так кажу? Справа у тому, що характер у мене не дай Боже. Я вже була заміжня. Чоловік мене покинув саме через мій нестерпний характер. Казав “Та скільки можна біситись? По кожному приводу кричиш як не в собі!”. Я з ним згодна. Але змінити нічого не можу. Ось така я є. Я холерик... Мені самій не подобається мій темперамент та характер. Але від себе не втечеш.

Я одягла свій шовковий синій халат. І пішла вмиватись. Почула дзвінок у двері. Хм, хто це так рано? Я підійшла до дверей і відкрила їх. У під’їзді нікого не було. Хм, дивно. Я почала закривати двері. Як з під дверної ручки випав букет. Я взяла його. І закрила двері. Букет червоних троянд. Я швиденько порахувала їх. У букеті двадцять одна штука. Нічого собі як багато. Я роздивилась букет. І побачила записку. Я її взяла та почала читати.

“З днем народження тебе, Валентино. І з днем святого Валентина! Гарного дня (і сердечко).”

- Це від кого?

Тихо запитала я, сама у себе. Я зайшла на кухню. Взяла вазу і поставила квіти у вазу з водою. І потім знову роздивилась квіти. Шикарні червоні троянди. Я їх понюхала. Ммм і пахнуть добре. Цікаво, від кого вони? Але, думати немає часу, бо треба на роботу. Я почала збиратись. Як завжди пішла у душ. Я поклала телефон біля умивальника. І коли зайшла у душ то почула як мій телефон почав розриватися від повідомлень. Повідомлення приходило одне за одним. Всі вирішили мені написати зразу? І саме тоді коли я не можу відповісти.

Я швиденько помила голову і вийшла з душу. Закуталась у рушник та взяла телефон у руки. Почала читати ці повідомлення.

Мені написала моя молодша сестра. “Валька, вітаю з днем народження. Бажаю тобі сьогодні знайти свого молодого чоловіка”. Вона у своєму репертуарі. Кожен рік таке пише. Практично слово в слово. Я посміхнулась. Відкрила повідомлення Даринки, моєї подруги. “З днем народження, киця! Бажаю тобі всього всього найкращого.

Пробач сьогодні не вийде зустрітись як домовлялись. Пробач кицюня”. Дуже шкода, але ж нічого не зробиш у неї є хлопець. Ех... повезло ж їй. Ні я не заздрю. Ні в якому разі. Наступне повідомлення було ще від однієї моєї подруги Оксани. “З днем народження, Валько. Бажаю тобі сама знаєш, що. Давай зустрінемось завтра, бо сьогодні я зайнята. Не ображайся, будь ласка”. Подруги мене кинули. Прийдеться свій день народження святкувати у самоті. Або поїхати до батьків. Вони завжди мене раді бачити. Ще повідомлення від тітки. “Валентино, з днем народження. Тебе у батьків чекає подарунок від мене! Заглянь до них на днях. Забереш його. Потім напиши мені сподобався подарунок чи ні. Ще раз з днем народження”. Подарунок для мене? Хм, цікаво. Я від неї давно не отримувала подарунки. Всі інші повідомлення вирішила подивитись пізніше. Не хочу запізнитись на роботу. Я швиденько висушила голову, одяглась і вийшла з ванної кімнати. Вирішила піти на кухню, щоб поснідати. Завжди на сніданок готую собі тост з джемом і каву. А поки кава заварювалась я підійшла до вікна. У мене за вікном висить градусник. Я подивилась на нього. +3 градуси Цельсія. Дійсно, як для зими це тепло. Але у мене не виникне питання, щоб його вдягти. Бо сьогодні мій день народження і я хочу одягти красивий одяг. Який я вибрала вчора. Кава заварилась. Я взяла чашку і почала пити та їсти тост з джемом. Подивившись у цей час на годинник. Я зрозуміла, що робота у мене почнеться через сорок хвилин. Тому швиденько доїла тост і випила каву. Побігла у кімнату одягатись, навіть чашку не помила. Зняла з вішалки сукню. Теплу бежеву сукню, яку мені колись подарував мій чоловік. Одягнувши її, я зробила собі зачіску, просто високий хвіст. Одягнувшись повністю, вийшла з квартири. Закрила двері на всі п’ять замків. Вийшла на вулицю. І відчула прохолодний вітерець. Біля під’їзду стоїть моя машина. Я підійшла до неї. І побачила, якусь записку під двірником. Подумала, що це якийсь штраф чи ще щось типу того. Та коли підійшла, то побачила валентинку і одну червону троянду. Я взяла їх. Почала читати валентинку. Знову привітання та компліменти. Які знову зробили на моєму обличчі посмішку. Але знову виникало питання “Від кого це?” І знову ж таки думати про це у мене не було часу. Я сіла у машину і поїхала на роботу.