Вступ.

Простора, тронна зала потопала в золотих променях сонця, що зовсім скоро сховається за гостроверхими шпилями веж, і від цього виглядала тільки помпезнішою. Виті колони, прикрашені золотим тисненням та червоною тканиною на честь свята, губилися на тлі дорогих костюмів та вечірніх суконь гостей, що ледь помітно похитувалися в такт майже медитативних барабанів.

Гарні, гнучкі тіла танцівниць в багряних шатах нагадували язики полум'я ритуального вогнища, що спалахували з кожним новим рухом — вони неодмінно привертали увагу кожного. Пристрасна сила вогню в цьому танці була зовсім не про ніжність, звичну для Вірляни. Король Фредерік Етемор любив норовливих жінок, обожнював бачити силу в наложницях, але не терпів непокори.

Йому подобались бунтівні натури, ще більше Його Величність любив їх ламати. Відчуття влади п'янило, як і можливість контролювати чужі життя. Фредерік щиро вірив — люди довкола не значніші за мурах, яких він здатен розчавити однією рукою, гидливо розтерши між пальців.

Владолюбство монарха наділило невисокого чоловіка з рудою борідкою славою самодура — його побоювалися і зневажали. Ніхто не насмілювався висловити свої думки прямо, та чи не кожен перешіптувався, однодумно покладаючи надії на першого радника.

Савур з'явився у вищому світі років п'ять тому і дуже швидко завоював довіру короля — злетів кар'єрними сходинками до найшанованішої посади в королівстві, після монарха, і заслужив любов всього народу. Місцева аристократія розуміла — якби не він, Фредерік давно б спустив державну скарбницю на колекцію вин із Чуею та розширення власного гарему, а тому не втрачала можливості догодити чоловіку, на чию прихильність розраховувала і в подальшому.

— Сьогодні приведіть руду, — неголосно наказав король, жадібно оглядаючи одну із танцівниць.

Слуга покірно кивнув і відійшов, аби передати королівську волю потрібним людям. Нову наложницю, із запропонованих графом жінок, було обрано. І така увага, а в подальшому і статус фаворитки, неабияк лестила б більшості аристократок, проте в цій ситуації леді вищого світу могли хіба поспівчувати обраній.

Фредерік Етемор не був ані добрим, ані привабливим — скоріше навпаки. Невисокого зросту, повнотілий, з маленькими, щурячими очима та куцою борідкою — він любив золото та дорогий, ізяславський шовк в одязі, тож у вищому світі прославився ще й несмаком, не знаючи міри в масивних аксесуарах.

— Ваша Величносте, що ви вирішили стосовно майбутнього візиту до Роросу? — поцікавився Савур Орлан, непомітно наблизившись до трону.

Підскочивши від несподіванки, король з невдоволенням поглянув на чоловіка, та впізнавши радника — миттю подобрішав. Він вже давно скинув на нього більшість королівських обов'язків, що здавалися такими нудними, тож чимало спускав тому з рук.

— Савуре, що ти як маленький, — простягнув Фредерік, поблажливо усміхнувшись. — Невже не впораєшся без мого втручання? Цих нахаб давно треба поставити на місце, аби знали, як звинувачувати нас у казна чому!

Король був старшим за Савура лише на шість років, але Етемору подобалась ця різниця. Не надто велика, щоб мати розбіжності у розумінні одне одного, але й не мала, дозволяючи Фредеріку дивитися на цього чоловіка зверху, як більш досвідчений. Втім, так думав лише монарх.

— Мені приємна ваша довіра, мій королю, — усміхнувся брюнет, чиї чорні очі завжди залишалися вражаюче холодними, а погляд — цупким. — Гадаю, посол Троян зможе досягти вигідної домовленності. Ним задоволений навіть прем'єр-міністр уряду, Осмомисл Палак.

— Ну, цьому справді важко вгодити, хоча, здавалося б — прийшов нізвідки, без роду і племені, а прискіпливості... ех. Вчиняй, як знаєш, — зрештою, король з байдужістю махнув рукою, знову повертаючи погляд вишуканим рухам танцівниць. — Ти ж знаєш, що я тобі довіряю. Не підведи мене, Савуре.

— Звісно, Ваша Величносте, — радник схилився в шанобливому поклоні, стримавши задоволену усмішку.

Відступивши від трону в тінь, а звідти вже до столиків з закусками, чоловік майже одразу опинився в оточенні лордів та леді. На відміну від Фредеріка, Савура поважали в суспільстві, а молоді леді нерідко закохувалися в його благородний образ.

Радник створював враження перебірливого в оточенні аристократа, що тільки більше привертало до нього увагу і додавало ваги кожному вчинку. Інші лорди прагнули наслідувати цю поведінку, а починали з малого — із зовнішності. Так у вищий світ Вірляни повернулась мода на довге, принаймні до лопаток, волосся та стримані кольори в костюмах. Єдине що — Савур Орлан не носив жодних прикрас, та місцеві лорди дозволяли собі слабкість як до дорогих аксесуарів, так і до рідкісних артефактів, демонструючи власну заможність і достаток.

Перший радник був з тих, чия впевненість не потребувала зайвих доказів — такі люди не розмінюються на дрібниці і рішуче йдуть до мети. Його сила ставала беззаперечною для будь-кого, хто опинявся поряд, і без зайвих демонстрацій чи дуелей.

Вже під кінець свята Орлан непомітно для гостей розчинився в напівтемряві одного з коридорів, прямуючи до власних кімнат. Рухався швидко, не бажаючи втрачати час дарма, адже й так випав зі справ на добрі три години, поки розважав вірлянівську аристократію.

Проте, світське життя чоловіка не дратувало, як і потреба виказувати шанобливе ставлення королю, якого не поважав. Савур міг приборкати власне его, коли цього потребували справи, і не бачив нічого принизливого в спілкуванні з іншими людьми. На відміну від свого суперника на політичній арені, Осмомисла Палак, чия зверхність відганяла від його особи і найбільш терплячих.

Мистецтво, історія, політика та військова стратегія — Савура цікавило все. Непереборне бажання вивчати нову інформацію, отримувати в дар рідкісні книги та холодну зброю видатних майстрів — він насолоджувався цим життям з моменту, як зміг злетіти кар'єрними сходинками так високо.

Збанкрутілий граф Орлан, старий батько Савура, навіть не сподівався колись знову повернутися до розкішного життя, тож спадкоємець роду став справжнім даром богів та їхнім помилуванням.