Про свою собаку я так нічого і не дізналася. Обов'язково потім дізнаюсь, спитаю в когось чи що. Зараз це не дуже важливо. Випробування набагато важливіше, адже від нього залежить моє життя.
Ми кудись прямували. Я маю догадки, що ми зараз прямуємо до випробування. Цікаво, яке те випробування? Надіюсь не дуже тяжке. У голові з'являлись страшні сюжети випробування. І ножі проскакували теж. Ну хто знає, можливо у випробуванні будуть ножі у мене шпурляти. То що мені робити, з моєю фізичною формою, довго не про тримаюсь, я людина всього лише. Я людина, яка не любила фізкультуру. Надіюсь виживу, після випробування. Я заповіт не написала же, тому помирати надто рано.
Через деякий час перед нами повстав, той же чорний ліс з маєтком. Селестіан зупинився, і я теж поспішила зупинитись. Не дуже уже і в той ліс рвусь. Так я туди хотіла, але зараз перехотіла щось.
— Це твоє випробування, сама у ліс цей хотіла, ось і тримай. Далі з тобою я вже не піду, це твоє випробування ти маєш його пройти, без моєї допомоги. Даю підказку, тобі потрібно спочатку віднайти чорний маєток в цьому лісі. А тепер до зустрічі, надіюсь ще колись зустрінемось. – договорив Селестіан і розтанув в повітрі.
Ну як завжди він залишив мене у біді, а сам втік. Паскудний змій.
Я розгублено, постояла на місці, і рушила. Чудом, Я не загубила сумку з їжею та водою, але чомусь мені не хотілось ні їсти, ні пити.
У лісі виявилось не настільки темно, як я думала. Тому ліхтарик витягувати не знадобилось. Пощастило, адже у маєтку може бути темно, не пощастить, якщо ліхтарик втратить заряд завчасно.
Після декількох годин блукання по лісу, я зневірилась, в тому що я колись пройду це випробування. Але, я вирішила не здаватись, і продовжила пошуки темного маєтку. Я ніби по кругу ходила, ну серйозно одні й ті ж дерева. В мене скоро буде фобія не тільки змій, а й дерев.
Неподалік, я помітила дивний вогник що був в повітрі і світився фіолетовим кольором. Він ніби щось хотів показати, тому я вирушила за вогником. Тільки но я дійшла, до якоїсь галявини, як вогник зник. Можливо це підказка, що якось пов'язана з маєтком. Я увімкнула ліхтарик, адже вже сутеніло. От мама буде нервуватись, що її донька до вечора вдома так і не з'явилась. На мене уже розшук досі поставили, шукають дівку втікачку. Надіюсь, що час в цих світах іде по-різному. І мене ще поліція не шукає, скрізь де тільки можна.
Галявина була невеличкою, посеред галявини був пень. На землі я помітила дивні знаки, посвітила ліхтариком. Там була невідома мені мова. Якісь ієрогліфи. На їхню думку я ще китайську знати повинна, якщо це вона. Можливо це арабська чи японська. А може, якась інша мова. Я ніяких мов не знаю, крім української та італійської. І то італійську я знаю погано, нещодавно закортіло вивчити. От потрібно було більше вчити мов, а не байдики бити, зараз знання мов допомогло б, напевне.
Загалом ці символи це щось незрозуміле. Напевне це якась мова цього світу. Але я мову, цього світу не вивчала. От халепа, що ж мені робити. Ну спробую розгадати, можливо це якийсь шифр. Символів досить багато розгадати їх значення, такій людині як я неможливо. Але спробувати, можна навіть потрібно.
Я присіла на землю і світила на кострубаті, загадкові символи ліхтариком, і щось намагалась розшифрувати, але дарма виходило аж нічого. Я від розпачу, ледь не розплакалась. Боюсь уявити що буде далі. Випробування буде тільки тяжче, напевне. Але дякую, за те що хоч тут ножами не кидаються. А моя уява тільки і таке видавала, перед випробуванням.
Я вирішила довго не сидіти на землі, ще захворів, тому я переметнулась на пень. І стала придумувати план розгадки.
Точно у мене ж є телефон, я можу перекласти цей текст, за допомогою перекладача. І чому я відразу не здогадалась. Я дістала телефон. І от невдача на ньому було лише п'ять відсотків. Я начебто, перед виходом заряджала його. Ой гаразд, немає часу на роздуми. Значить потрібно швиденько, сфотографувати і перекласти.
Я сфотографувала, але перекладач видав що такої мови не існує. Ну дякую, значить це мова цього світу. Прокляття, ну хоча б мамі подзвоню, перекажу усний заповіт і попрощаюсь. Все одно не виживу, Я безнадійна. Тільки я набрала її номер, як телефон вимкнувся. Дідько, значить і заповіту не буде. Ех, потрібно було взяти з собою повербанк. Чому мені так не щастить?
Не потрібно гаяти час. Я хочу вижити. Хто ж собаку шукати буде і сестру? Я і заповіт не написала. І ні з ким не попрощалась. Єдине що я можу зараз зробити, це оглянути краще цю галявину, чомусь вогник мене привів саме сюди. Тому я стала світити всюди ліхтариком і оглядати галявину.
Через деякий час, серед трави я помітила якийсь дивний камінь, він переливався різними кольорами. Такий красивий, заберу собі, на згадку буде. Я підняла камінець, він виявився набагато тяжчий, ніж я думала. Я помітила, що під каменем, щось було схоже на аркуш паперу. Обережно підняла і розгорнула, помітила що там щось написано. Посвітила ліхтаром. І впала на землю від радощів та несподіванки. Головне знову свідомість не втратити. Там було розшифрування тієї мови.
Я відразу взялась за розшифрування їх, тільки вже з розгадкою. Якби я не знайшла той красивий камінець, то так би і не розгадала їх.
Все ж заберу камінь з собою. Я заховала камінь у кишеню. Я впевнена він перенесе мені удачу.
Але я стільки часу витратила на це прокляте випробування, що починало уже виходити сонце. Дивно чому я ще досі не захотіла спати і не хочу ні їсти, ні пити. Щось тут не те, можливо це магія цього світу чи лише лісу. Як пройду це прокляте випробування, обовязково дізнаюсь чому так. А зараз найголовніше, закінчити з рунами і піти далі.
Всі розгадки я вишкрябувала палкою на землі, адже ні ручки, ні ще одного аркуша в мене не було. Проте виходила, якась нісенітниця. Я знову відчула відчай, а що якщо я тут залишусь назавжди. Зараз не час здаватись, потрібно шукати вихід. Хмммм.... А що якщо прочитати все навпаки? Спробую.
Відредаговано: 16.03.2024