Розділ 9

Покірно склавши руки на колінах, Лілі дивилася на розбурхане за бортом Середземне море. Величезні хвилі раз по раз вдарялися об обшивку корпуса, розбиваючись білосніжним пінним мереживом.

Британік підпливав до материкової Греції, що виднілася попереду. Точніше, збирався пройти каналом між нею і невеликим островом Кеа.

Ніколас озирнувся і не побачивши жодної живої душі на величезній палубі, промовив:

— Раніше Британік був трансатлантичним лайнером, як Олімпік та Титанік. Він славився ще більшою розкішшю, аніж його старші брати, але на початку війни британське Адміралтейство, реквізувало його разом з портом в Саутгемптоні та переобладнало під госпітальне судно. Потім він повернувся в Саутгемптон і я думав, там залишиться. Якщо Британік знову в Середземному морі — справи у нас геть кепські.

Лілі лише манірно кивнула. Він говорив на відволікаючі теми, щоб обдумати те, що вона розповіла про свої останні роки і прийняти рішення. Ніколас був до біса злий: під шкірою ходили жовна, пальці, що стискали поручні борту, побіліли від напруги, а постава нагадувала натягнуту тятиву.

— Ти і на мене злишся? — тихо запитала вона.

— Я злюся на себе. На себе, Лілі, — Ніколас продовжував дивитися на темно-синє море, повіки його тремтіли. — А ти змінилася!

Лілі зі щемливою ​​ніжністю поглянула на нього: волосся на голові вже майже відросло, за винятком місця, де поступово затягувалися шви. Обличчя його стало дуже блідим, а риси загострилися. Ніколас схуд, але в іншому залишався незмінним. Та ж військова виправка і королівська постава, той же гордий, трохи гордовитий погляд, та ж холодна, але чарівна усмішка, застигла в куточках красиво окреслених вуст.

Лілі підійшла до нього і, вставши позаду, притулилася щокою до його передпліччя:

— Багато що змінилося, багато вже ніколи не буде колишнім. Ми з тобою змінилися, тому що стільки всього вже пройшли, але тільки любов моя до тебе не змінилася. Як колись, як і п'ять років тому, дивлячись на тебе, моє серце завмирає. Як і раніше, я кохаю тебе, Ніколас Філбеккер. Напевно, тільки це незмінно.

Він повернувся до неї і, уклавши в свої обійми, поцілував. Ніколи ще Ніколас не цілував її так: так гаряче, так запаморочливо, так пристрасно. Лілі вчепилася в воріт його піджака, мнучи його пальцями, намагаючись притягнути Ніколаса ще ближче. Ніколас хаотично водив долонями по її талії і плечах, а його вуста жадібно цілували її щоку, шию, плече. Здавалося, він разом втратив контроль над своїми вустами і своїми діями. Лілі зовсім не хотіла зупинятися, їй було начхати, чи помітить їх хтось, але Ніколас відірвався від її плеча під трохи опущеною сукнею. Його погляд, затуманений, немов після опіуму, блукав по її обличчю, а на вустах заграла зніяковіло-зухвала усмішка, немов у хлопчиська, котрий нашкодив, але залишається задоволеним своєю витівкою. Лілі відповіла йому такою ж усмішкою, і він, міцно обійнявши її, зарився носом в її косу, що лежала між щокою та плечем. Лілі почула легкий м'який сміх. Міцніше обвивши шию руками, вона поцілувала його в щоку.

— Вибач! Я трохи захопився. Сильно захопився, — почула його шепіт Лілі.

— Я дуже хочу, щоб ти захопився ще більше, — прошепотіла вона йому у відповідь.

Ніколас різко відсторонився і грайливо звів брови.

— Я з майбутнього і мені дозволено говорити тобі такі речі. Ти у нас правильний до кінчиків нігтів, а я — ні, — зухвало усміхнулася Лілі.

Він продовжував лукаво усміхатися у відповідь:

— Я хочу цього не менше.

Усередині солодко та одночасно боляче защеміло і Лілі якомога міцніше пригорнулася до нього.

— Ні на секунду тепер вже не відпущу тебе, — прошепотів Ніколас їй у волосся.

— Ні на секунду тепер вже не покину тебе, — відповіла вона.

Приголомшливий пейзаж за бортом більше не приваблював їх. Лілі і Ніколас дивилися тільки одне на одного і не помічали нічого й нікого навколо.

1916 рік.  Бостон. США

Рішення переїхати в Аргайл-Хауз, було сприйнято в багнети як Чарльзом Гамільтоном, так і Прімроуз Аргайл, але Скарлетт вперше наполегливо стояла на своєму, а Джеймс повністю її підтримав. На сімейній раді Джеймс передав слова особистого лікаря Скарлетт про те, що її якнайшвидше одужання залежить виключно від зовнішніх чинників: її оточення, положення і настрою. Сперечатися зі Скарлетт можна було, але от з Джеймсом сперечатися було безглуздо.

Прімроуз поступилася їм господарською спальнею, зайнявши одну з гостьових. Джеймс прийняв рішення переобладнати колишню спальню Скарлетт під дитячу для малюка і дав вказівки доглядати за нею виключно Медді. Таким чином вони зробили все, аби Шон міг безперешкодно повертатися в 1916 рік і так само безперешкодно його залишати.

Листопад приніс з собою густі тумани, холодні зливи, перші заморозки і похмуре сіре небо, затягнуте хмарами. Квіти в розарії маєтку втратили свої прекрасні кольори, зів'яли і висохли, але обсипатися не поспішали, ставши почорнілими всохлими трупами самих себе. Погода миттєво привела за собою і добре знайому всім осінню депресію.

Все рідше й рідше Медді виходила на прогулянку з маленьким Ніколасом Шоном.  Прімроуз і зовсім зібралася на відпочинок до мінерального джерела в Бат. Скарлетт та Джеймс з чистою совістю відпустили її, не відчуваючи дискомфорту від її відсутності. Прімроуз вважала, що видавши Скарлетт заміж сповна виконала свій материнський обов'язок і справами молодої сім'ї та внука практично не цікавилася, але Скарлетт влаштовував такий порядок речей. Путами любові та підтримки вони ніколи не були пов'язані.

Аргайл-Хауз залишився в цілковитому розпорядженні молодих Гамільтонів і це було чудово.

Шон та Джеймс утворили згуртований і вірний союз двох друзів, зосереджений на пошуку Лілі та Ніколаса, діяли вони тільки спільно. Шон приносив звістки про те, що знаходив в історичних довідках, котрі дивним чином почали злегка змінюватися. Джеймс прокладав схему пересування Ніколаса від військової частини в Лондоні, звідки той відбув на фронт, до місця, де всі дані губилися.