Розділ 5

— Сніг! Ти бачив, на вулиці йде сніг! — Лілі увірвалася в спальню Шона без стуку і підлетівши до ліжка, почала трусити його за плечі. — Прокидайся!

— Лілі! — Шон натягнув ковдру вище і вирячився на неї. — Що ти хочеш?

— На вулиці сніг. Поглянь, яка краса, — замуркотіла вона.

— Це не дає тобі права вриватися в мою кімнату без стуку і стягувати з мене ковдру, не діти вже, — гнівно відповів Шон.

— Боїшся, аби я чого не побачила? — засміялася вона.

Шон презирливо глянув на неї:

— Що? Ну ти й збоченка.

— Всі ми дещо такі. Мінуси епохи, в якій живемо, так би мовити — знизала плечима Лілі.

— Що ж, це дуже сумно, а тепер забирайся звідси.

— Соромишся? — розреготалася вона, схрестивши руки на грудях.

— Ще чого, — Шон вирішив вийти переможцем з гри і з насмішкою піднявся з ліжка. Він був одягнений у зручні спортивні штани.

Лілі з цікавістю подивилася на його худорлявий, але підтягнутий торс і усміхнулася:

— А ти нічого так, без футболки, і кубики на животі видно. Маєш абонемент?

— Так, ходжу після уроків, а що? — знизав плечима Шон.

— З тобою вже не соромно піти на пляж, — захихотіла Лілі.

— Забирайся. І готуйся. Помста моя завтрашнім ранком буде страшна, — гукнув їй навздогін Шон.

— Ой! Боюся-боюся, — скорчивши гримасу, Лілі вибігла зі спальні та попрямувала будити Фелісіті, котра ще теж спала.

Шон підійшов до вікна, кидаючи погляд на маленький настільний годинник на тумбі. Ледь перевалило за восьму ранку. У неділю належало безсоромно проспати ще мінімум години зо дві.

Відсунувши молочний газовий тюль, Шон глянув на вулицю і одразу прикрив очі від сліпучого яскравого сонця. Сніг, котрий покрив землю, іскрився в ранкових променях, відсвічуючи блакитним відтінком. Стовбури дерев теж прикрашали снігові шалі, як і дах альтанки прямо під еркером кімнати Шона.

— Доброго... — ніжний голос затих.

Шон різко повернувся від вікна і зустрівся з шокованим та розгубленим поглядом оксамитових очей Скарлетт. Він завмер, все ще тримаючи руки в кишенях штанів і ледь віддаючи собі звіт в тому, що стоїть перед нею напівголий.

Скарлетт почервоніла до коренів волосся і опустила погляд на свої домашні туфельки з м'якої чорної шкіри.

До Шона не одразу дійшло, що вона розгубилася від виду його оголеного торсу, а коли він нарешті зрозумів те, швидко схопив футболку, котра лежала на узніжжі ліжка, та натягнув її на себе:

— Я... Вибач, що збентежив. Я не хотів.

— Це було... Було так неправильно з мого боку. Я не повинна приходити до вашої кімнати без попереднього дозволу, — мовила Скарлетт, все ще не піднімаючи погляд.

— Та не переймайся, моя сестра так постійно робить, — усміхнувся Шон.

Скарлетт зітхнула:

— У мій час це неприпустимо.

— Що саме? Увірватися в кімнату брата без попередження, чи розглядати його без футболки? — Шон з цікавістю спостерігав за виразом її обличчя.

— І те, і інше. Розумієте, чоловіки в моєму часі завжди одягнені в сорочки, котрі застебнуті на всі ґудзики.

— Я що перший хлопець, котрого ти побачила в такому вигляді? — скаламбурив Шон. — А як же купання, наприклад?

— Купання? — очі Скарлетт округлилися. — Містере Шон...

— Та я про те, що ви ж відпочиваєте на пляжі і все таке.

— Жінкам не прийнято купатися з чоловіками. Це непристойно! — в очах Скарлетт загорівся блиск обурення.

— Боже ж мій! — Шон ледве стримався, щоб не розсміятися. — У моєму світі тебе чекає справжнє потрясіння.

— Я дозволю собі відмовитися від нього, — манірно відповіла вона.

— Ти ще передумаєш. І клич мене просто Шоном, без офіціозу. Не проти?

—  Це недоречно. Ми з вами дуже мало знайомі, ви не мій родич, тому...

— Будь ласка, бо я відчуваю себе цілковитим невігласом поруч з тобою, — кокетливо схилив голову на бік він.

— Добре. Я спробую, — кивнула вона, роблячи уклін.

— І без цього. В іншому випадку, я, як звичайна чорнота, буду падати перед тобою на коліна та цілувати твої туфельки.

— Ну що ви, сер, — Скарлетт мило усміхнулася. — Вибач. Шон.

— Ось так краще, — усміхнувся він у відповідь. — А чому ти так рано? Щось сталося?

Тільки тепер Шон звернув увагу на її ніжно-бузкову сукню з золотистою облямівкою і ромбоподібною вставкою на грудях з густого кремового ажуру. Туалет був куди розкішнішим, аніж її вчорашня сукня.

Тугі пружинисті локони її волосся грайливо підстрибнули, коли Скарлетт глянула на дзеркало:

— Сьогодні приїжджає сер Ніколас Філбеккер. Я буду весь день зайнята, а якщо ви прийдете, вас можуть побачити. Тому я прийшла сказати, щоб ви...

— Сиділи вдома, — закінчив її фразу Шон.

— Прошу пробачити мене за такий вчинок. Я просто не можу вчинити інакше, — Скарлетт схилила голову до плеча і винувато глянула на нього.

Шон знову задивився на порцелянове личко, втрачаючи будь-який зв'язок з реальністю.

— Шоне? — тихо покликала вона.

— Що? А, так! Добре. Звичайно. Все круто. Іди, приймай гостей. Ми заглянемо пізно ввечері. Якщо захочеш, — заторохтів він.

— Я йду до своєї кімнати о пів на десяту, — знову зніяковіла Скарлетт.

— Буду мати на увазі, — кивнув Шон.

Скарлетт, розгублено змахнувши довгими віями, торкнулася дзеркала і зникла.

Шон подумав про те, чи вловила вона підтекст його останньої фрази. Він не хотів, аби вловила. Чи хотів? Шон і сам не знав.

Коли Шон нарешті спустився на кухню, Фелісіті вилаяла його за запізнення і поклавши сніданок, завантажила решту посуду в посудомийну машину. Після оголосила, що вони будуть прибирати в оранжереї, бо вона вже купила кілька горщиків домашніх рослин, але все вільне місце буде відведено під міні-спортзал. Вона навіть замовила перший тренажер для пресу.

Шон та Лілі тільки здивовано перезирнулися.

Прибираючи в досить великий оранжереї, Лілі вловила момент і поцікавилася у Шона, коли вони відвідають Скарлетт, на що той переказав ранкову розмову з нею. Лілі була засмучена, адже їй вже не терпілося знову потрапити в минуле. Нічого цікавішого для неї тепер не існувало. Сам Шон поводився куди більш стримано і свою зацікавленість практично не показував.