Розділ 20

     Ніч опустилася на квітучу планету швидко й м’яко, принісши із собою приємну прохолоду. Проте Ані та Ілан не могли спати. Попри всю гостинність вождя та його племені, вони залишалися космічними кур’єрами, на яких чекали на іншій планеті. Контейнери з ліками в трюмі «Фенікса» мали термін придатності і вони самі не змогли б дістатися до потрібної планети..

     - Нам треба полагодити нашу антену дальнього зв'язку і зв’язатися з капітаном Марком , - промовив Ілан, дивлячись на кохану дівчину. -  Деталі, які ми знайшли на «Торі» повинні нам в цьому допомогти. Завтра вранці я цим займуся, але боюся, що потужності нашої антени занадто мало, щоб пробитися скрізь атмосферу цієї планети, - Ілан скрушно покрутив у руках передавач. - Знизу, з трави, сигнал просто розсіюється в кронах. Нам потрібна висота. Потрібна найвища точка в цьому лісі, щоб використати її як природну вежу. Мабуть зранку треба звернутися до Калу за допомогою.

    ​Калу, який вранці із цікавістю спостерігав за маніпуляціями Ілана, підійшов ближче й торкнувся пальцем антени.

     - Ви хочете закинути цю металеву штуку до зірок? - запитав він через перекладач.

     ​- Не зовсім до зірок, Калу, - посміхнулася Ані. - Нам потрібно відправити звуковий промінь на наш великий дім - туди, де залишилися наші друзі. Але ці велетенські дерева заважають нам.

     ​Калу хитро примружився і вказав рукою на саме серце поселення:

    - Тоді вам потрібен Патріарх. Це найстаріше дерево нашого лісу. Його верхівка торкається самих хмар.

     ​Ілана піднявся і підхопив інструменти:

     - Калу, підемо покажеш де цей ваш Патріарх знаходиться. Якщо ми піднімемо антену на верхівку Патріарха то мабуть потужності нашої антени буде досить, щоб дістатися до якоїсь планети Імперії!

     ​Вся трійця рушила до Патріарха. Це дерево було колосальним - його стовбур могли б обійняти хіба що тридцять чоловік, а крона йшла високо в небо, гублячись у білому тумані. Калу допоміг їм піднятися мотузяними драбинами на верхні платформи, які були встановлені на дереві.

     ​Підйом зайняв майже годину. На висоті пташиного польоту вітер був сильним і свіжим, а під ногами розкинувся безкрайній фіолетово-зелений океан пралісу.

     ​Ілан обережно закріпив антену на найвищій гілці Патріарха.

     - Так... готово. Ані, запускай передавач!

     ​Ані увімкнула передавач. Екран заблимав, намагаючись стабілізувати частоту. Спочатку з динаміків доносилося лише шипіння та тріск статичної електрики атмосфери. Дерево наче чинило опір чужорідному металу. Але раптом Патріарх навколо них ледь помітно завібрував, і комп'ютер видав чистий, потужний звуковий тон.

     ​- Рівень сигналу виріс! - радісно закричала Ані, перекриваючи шум вітру. - Ілане, це спрацювало! Потужність збільшилась!

     ​Вона гарячково заговорила в мікрофон:

     - SOS! Говорить човник «Фенікс». Кур'єри Ані та Ілан. Ми здійснили вимушену посадку в невідомому секторі. Потребуємо палива та допомоги. Повторюю: SOS!..

     ​Протягом кількох хвилин вони слухали мовчазний космос. Калу зачаровано дивився на маленьку коробку в руках дівчини, яка зараз розмовляла з усім всесвітом.

     ​І ось, крізь тріск далеких зірок, пробився знайомий, впевнений і такий рідний голос капітана Марка:

   - «Фенікс», говорить «Арго»! Ми спіймали ваш сигнал! Навігаційні системи нашого корабля зафіксували імпульс з невідомого сектора. Ви де, в біса, знаходитеся? Ви живі?

   ​-  Ми живі, капітане! - Ані сміялася й плакала водночас, міцно стискаючи руку Ілана. - Ми на дивовижній планеті. З нами все добре. Нам просто потрібне паливо, щоб завершити доставку!

   ​- Тримайтеся, кур’єри, - у голосі Марка відчувалося полегшення. - Ми вже вираховуємо ваші координати за вашим сигналом. Ми будемо у вас за два дні. Не сумуйте там.

     ​Ані вимкнула зв'язок. Ілан підійшов до Калу і з вдячністю поклав руку на його плече, а іншою обійняв теплу сріблясту кору Патріарха.

    - Дякуємо тобі, Калу. І твоєму дереву дякуємо. Воно щойно врятувало нас.

     ​- Ліс завжди допомагає тим, хто приходить без заліза в серці, - відповів абориген, посміхаючись. - Ну що, гості з неба? Тепер у нас є аж два дні. Ходімо вниз, я навчу вас збирати найсолодші горіхи на цій планеті!

     ​Попереду на них чекали два дні в цьому квітучому раю, перш ніж повернутися до своєї космічної роботи. Але тепер вони знали точно: куди б не закинув їх всесвіт, знання і сміливість завжди допоможуть знайти шлях додому.