Розділ 14

На наступний день Ілан зранку здавався задумливим. Краєвиди, які відкрилися Ілану під час риболовлі, не виходили у нього з голови. Прозора, наче кришталь, річка відбивала у своїх водах гігантські крони сріблястих дерев. А у самої воді, немов живі коштовності, спалахували різнокольорові риби. Вони то тут, то там вистрибували над водою, залишаючи за собою мерехтливі веселкові бризки, які світилися у променях сонця.

​          «Ані має це побачити», - одразу подумав Ілан. Він твердо вирішив влаштувати для своєї коханої справжнє побачення на березі цієї чарівної річки.

​Підготовка вимагала таємничості, і хлопець звернувся по допомогу до Чари та Калу. Весела Чара одразу загорілася цією ідеєю. Вона допомогла Ілану вибрати найзатишніше місце на березі - маленьку піщану косу, приховану від усього світу плакучими гілками лісових дерев, які спускалися прямо до води. Чара дала Ілану м’які плетені килимки, а Калу поділився кількома порожніми плодами місцевих дерев, які зсередини світилися м'яким люмінесцентним неоновим світлом, наче природні ліхтарики. Також Калу попередив Ілана, що коли на планеті почне сутеніти, то побачення краще продовжити в поселенні, де ввечері набагато безпечніше, ніж тут. Адже поруч – Старий ліс із страшними хижаками. 

​          Ілан приніс на берег дві красиві чашки, які їм подарувала Чара, наповнив їх свіжим ягідним відваром, а поруч розставив тарілки з солодкими горіхами та спілими синіми ягодами, які дівчата селища збирали вдень. Навколо коси він розвісив плоди що світяться, і це створювало неймовірно затишну, казкову атмосферу.

​          Коли все було готово, Ілан повернувся до селища. Ані якраз сиділа на килимку біля дерева, в якому вони ночували, заплітаючи волосся. Хлопець підійшов ззаду, м’яко поклав руки їй на плечі й прошепотів на вухо:

​          - Ані, закрий свої очі й довірся мені. Я підготував для тебе сюрприз.

​          Ані здивовано, але радісно посміхнулася. Вона слухняно заплющила свої великі зелені очі й дозволила Ілану взяти її за руку. Хлопець обережно повів її стежкою вниз, до річки, притримуючи за талію на крутих схилах, щоб вона не посковзнулася. Шурхіт кроків змішався з тихим, заспокійливим шумом води.

​          - Вже можна розплющувати? - з нетерпінням запитала вона, коли відчула під ногами м'який пісок і подих свіжого річкового вітру.

​          - Тепер можна, - тихо відповів Ілан, стаючи поруч.

​          Ані розплющила очі й тихо зойкнула від захвату, притиснувши долоні до вилиць. Перед нею розстелялася вечірня річка, над якою кружляли тисячі золотавих світляків. Вода здавалася живою: в її глибинах пропливали зграйки яскраво-синіх, помаранчевих та золотих риб. Раптом одна з них - велика, з перламутровою лускою - високо вистрибнула з води, описавши в повітрі блискучу дугу, і з тихим сплеском повернулася в річку.

​          - Боже, Ілане... як тут красиво! - прошепотіла Ані. В її зелених очах відбивалися вогники річки та світляків. - Це просто казка.

​          - Я хотів, щоб ти посміхнулася, - ніжно сказав Ілан, дивлячись на неї. - Щоб ми побули трохи наодинці, без шуму двигунів, без залізних стін та кабін. Тільки ти, я і цей світ.

​          Він підвів її до прикрашеного килимка. Вони сіли поруч, тримаючи в руках свої розписні чашки з теплим напоєм. Ані притулилася до його плеча, спостерігаючи за тим, як кольорові риби продовжують свій танок на воді. У цей момент весь важкий шлях, вигнання з підземного міста та суворе навчання в Космічної Академії здалися чимось далеким. Тут, на теплому річковому березі, вони нарешті відчули себе по-справжньому щасливими та вільними.

Вони сиділи поруч і мовчки дивилися на річку. ​Раптом увагу Ані привернула дивовижна квітка, що росла біля самої води, затиснута між корінням плакучого дерева. Вона мала великі, ніжні пелюстки глибокого ультрамаринового кольору, котрі пахнули неймовірно солодким, п'янким ароматом.

​          - Ой, подивись, яка гарна квітка, - посміхнулася Ані й підвелася, щоб роздивитися її ближче.

​          - Обережно, Ані, ми не знаємо, що це... - почав був Ілан, але дівчина вже схилилася над бутоном. Вона лише хотіла роздивитися ближче її перламутрові пелюстки.

Прохолодний солодкий аромат лоскотав ніздрі і Ані глибоко вдихнула спокусливий запах квітки, а вже за хвилину світ навколо почав невідворотно змінюватися.

Спочатку зникли звуки. Шум лісу, далекий спів птахів у кронах над головою, навіть спокійний голос Ілана, який сидів поруч, раптово потонули в густій, ватяній тиші. Ані моргнула, намагаючись струсити дивну пелену з очей, але стало тільки гірше. Солодкий аромат миттєво перетворився на гіркий пил у горлі, а голова закрутилася з шаленою швидкістю.

У ту ж секунду світ навколо неї вибухнув яскравими, болісними спалахами. М’яке зелене світло лісу перетворилося на отруйно-кислотне Красива річка з кольоровими рибами раптом закипіла чорною смолою, а лагідні золотисті світляки перетворилися на рої палаючих комах із червоними очима.

Ані затамувала подих. Їй здалося, що навколо не рослини, а кільця колосальних, лускатих змій, які повільно стискають стовбур дерева, готуючись до нападу.

​          - Ані? Тобі погано? - Ілан стурбовано зробив крок і протягнув до неї руку.