Розділ 13

На наступний день Ані ближче познайомилася з мешканцями селища. Головною її провідницею в цьому дивовижному світі стала дружина Калу - Чара. Це була надзвичайно весела, симпатична й енергійна жіночка. Її обличчя постійно прикрашала щира посмішка, а очі іскрилися доброзичливістю. Попри мовний бар'єр, Чара швидко знайшла спільну мову з Ані за допомогою жестів, сміху та щирих емоцій.

​          Вже по обіді Чара взяла великий плетений кошик і покликала Ані з собою до лісу - збирати солодкі сині ягоди та хрусткі лісові горіхи для святкової вечері.

​          Крокуючи під тінню велетенських сріблястих дерев, Ані заворожено розглядала місцеву флору. Раптом на одній із затінених галявин дівчина зупинилася як укопана. Перед ними росли дивовижні гігантські гриби - кожен заввишки майже до коліна, з товстими масивними ніжками та ідеально рівними капелюшками.

​          - Ой, Чаро, подивись! - вигукнула Ані, вказуючи на галявину. - Які великі! Їх можна збирати для вечері?

​          Чара весело засміялася, активно захитавши головою на знак заперечення, і замахала руками. Через перекладач вона пояснила:

- Ні-ні, їсти їх не можна, вони зовсім не годяться до їжі - гіркі й занадто тверді. Але для нас це справжній скарб! Коли ці гриби повністю виростають, то за кілька днів засихають і стають неймовірно твердими - такими, що їх навіть вогонь не бере і ніж не пробиває. Але поки вони ще молоді й м'які, з них роблять найкращий у світі посуд!

​          Чара підійшла до одного з грибів, дістала з-за поясу кістяний ніж і спритним рухом зрізала капелюшок, а потім показала Ані, як легко очищується м'якоть зсередини.

​          - З м'яких ніжок наші майстри вирізають чудовий глибокий посуд: місткі чашки, глечики для води та витончені вази, - з гордістю розповідала Чара, демонструючи заготовку. - А з широких пласких шляпок виходять ідеально рівні тарілки й миски. Також можна зробити чудові капелюшки і навіть парасольки! Потім ми залишаємо їх на сонці. Вони всихають і кам'яніють. Потім ми розмальовуємо їх дивовижними візерунками. Фарби робимо самі з того, що дає ліс та річка: з соку яскравих ягід, витяжки з коріння рослин і навіть із дрібно перетертої риб'ячої луски, яка змушує малюнки неймовірно мерехтіти та переливатися на сонці. Вже після розпису ми ще раз залишаємо посуд на сонці. Він всихає, і малюнок навічно в'їдається в поверхню. У такому посуді можна навіть варити їжу на відкритому багатті - він ніколи не згорить, не трісне, а фарби не потьмяніють.

​          Ані вражено провела пальцем по гладкій поверхні майбутньої тарілки. Це було справжнє диво біології. Тепер, дивлячись на затишні будиночки в деревах і цей природний посуд, Ані остаточно зрозуміла, чому аборигени так сильно люблять і оберігають свій ліс.

Поки Ані з Чарою збирали в лісі ягоди й хазяйнували, Калу запропонував Ілану зайнятися чоловічим ділом – риболовлею. Вони разом вирушили до річки. Проте перш ніж вийти до води, Калу повів хлопця до великого затіненого куточка на околиці селища, огородженого плетеним парканом із ліан.

​          Звідти долинало голосне клекотання та шурхіт крил. Зазирнувши всередину, Ілан здивовано підняв брови: у загоні сиділо з десяток великих, гордих птахів із темним, синювато-чорним пір'ям, довгими гнучкими шиями та міцними гачкуватими дзьобами. Вони дуже нагадували бакланів, яких Ілан бачив на Нової Террі, але мали трохи більше за розміром тіло, великий дзьоб та розумні, уважні очі.

​          Калу з повагою підійшов до птахів, лагідно заговорив до них і простягнув руку. Один із найбільших птахів слухняно заскочив йому на передпліччя, захитавши головою.

​          - Це наш найкращий рибалка, - посміхнувся Калу через перекладач. - Його звати Кай. Сьогодні він покаже тобі, як ми здобуваємо рибу.

          Ілан здивувався, але промовчав і вирішив подивитися, що буде далі.

​          Вони спустилися до річки, де біля берега на них чекав легкий дерев'яний човен, витесаний зі стовбура дерева. Калу вправно відштовхнувся довгим веслом від причалу, і човен тихо поплив по дзеркальній гладі води, заходячи в глибоку затінену затоку.

​          Перш ніж випустити птаха, Калу дістав тонку, м'яку мотузку з волокон ліани й обережно обв'язав її навколо основи шиї Кая. Ілан спочатку насупився, не розуміючи, навіщо мучити птаха, але вождь одразу пояснив:

​          - Не хвилюйся, хлопче. Це вузол-кільце. Він зовсім не заважає Каю дихати чи плавати, але не дозволяє йому проковтнути велику рибу. Маленьку рибку він ковтає вільно - це його нагорода. А велику здобич він приносить нам. Це наш давній союз. Так ще робили наші пращури.

​          Калу підняв руку, і птах із тихим криком злетів, одразу пірнувши в прозору річкову воду. Ілан заворожено спостерігав крізь товщу води за блискавичними рухами птаха. Кай рухався під водою неймовірно швидко, наче торпеда, маневруючи між камінням та водоростями.

​          Вже за хвилину птах випірнув на поверхню, тримаючи в дзьобі велику сріблясту рибину, що сильно тріпотіла. Птах приплив прямо до борту човна. Калу лагідно підхопив Кая під черевце, підняв на борт і обережно забрав рибу з його горла, відправивши її у плетений кошик. Одразу ж після цього вождь дістав із кишені маленьку рибку і з вдячністю згодував її баклану.

​          - Неймовірно... - прошепотів Ілан, вражений цією ідеальною гармонією між людиною і птахом. - Ніяких сіток, ніяких гачків. Чиста довіра.