Розділ 5

      Столиця Імперії, величезне місто-мегаполіс Астра-Сіті, яка знаходилася на планеті Нова Терра, шуміла за вікнами гостьового блоку Космічної Академії мільйонами вогнів, сирен та шелестом летючих автівок. Після вічної тиші підземелля та стерильних коридорів крейсера цей новий світ здавався Ані та Ілану занадто гучним і чужим.

​          Ані підійшла до стоячого на просторому відкритому балконі Ілана, який дивився на вечірнє небо, усіяне крихітними зірками.

​          - Ти не спиш? - тихо запитала Ані, підходячи до Ілана. Вона вже зняла важку курсантську форму, залишившись у легкій сорочці. Її довга руда коса перекинулася через плече, а у зелених очах відбивалося неонове світло хмарочосів.

​          - Не можу, - відгукнувся Ілан, не зводячи погляду з горизонту. Він крутив у пальцях свій незмінний талісман - мультитул батька Ані. - Усе думаю про те, що сказав капітан Марк, коли ми летіли на «Арго». Про Імперію. Про планети, з яких викачують ресурси до останньої краплі, якщо вони «не підійшли».

​          Ані підійшла ближче, відчуваючи, як вечірня прохолода торкається шкіри.

      - Я теж про це думаю, Ілане. Імперія здається такою великою і красивою, але її серце... воно холодне, як той метал, під яким ми виросли. Наші предки тікали від Великого Вогню, будували міста під землею, щоб просто вижити. А тепер нас вчать летіти до інших світів і, якщо треба, прирікати їх на повільну смерть заради енергії для цих хмарочосів?

​          Ілан повернувся до неї. Його карі очі в світлі міста здавалися надзвичайно теплими й рішучими. Він м’яко взяв Ані за руку:

      - Я вже прийняв рішення, Ані. Я вчитимуся. Я вивчу кожну схему, кожен гвинтик їхніх кораблів. Стану найкращим інженером і механіком, якого вони бачили. Але я  ніколи не буду розвідником Імперії. Я не хочу бути тим, хто приносить руйнування чи підписує вирок невідомим світам.

​          - Я з тобою, - без вагань відповіла дівчина, і її кирпатий носик кумедно зморщився від рішучості. - Я стану пілотом-навігатором. Я навчуся прокладати курси крізь зірок. Ми закінчимо Космічну Академію, отримаємо ліцензії, але працюватимемо самі. Будемо космічними кур'єрами. Будемо возити ліки, насіння, допомогу - життя, а не смерть. Нехай наш човник буде маленьким, але він буде вільним.

​          Ілан дивився на неї, і суворість на його обличчі повністю розтанула. Він підніс її тендітну долоню до своїх губ і ніжно торкнувся її поцілунком.

      - Ти дивовижна, Ані. Знаєш... там, коли ти стояла біля вівтаря, я думав лише про те, як тебе врятувати. Але тепер, коли ми тут, серед цих мільярдів чужих людей і холодних зірок... я розумію, що ти - єдине моє справжнє тепло. І я…. я кохаю тебе.

​          Ані відчула, як серце солодко стиснулося. Вона зробила крок уперед, притискаючись до його міцних грудей, і обійняла його за шию.

      - Я теж кохаю тебе, Ілане. Тепер тільки ти  - мій захист, мій дім, де б ми не були - під тонами каменю чи у відкритому космосі.

​        Вони стояли обійнявшись під чужим небом Нової Терри, і шум мегаполісу наче відступив.

​      - Давай дамо обіцянку одне одному, - прошепотіла Ані, дивлячись у його теплі очі. - Що б не сталося попереду, які б іспити чи небезпеки нас не чекали в цьому всесвіті - ми завжди будемо разом. Один корабель, один курс, одне життя на двох.

      - Одне життя на двох. – повторив це наче клятву, дивлячись в її дивовижні очі Ілан.