Розділ 3

Капсула евакуаційного модуля зустріла їх стерильною прохолодою та тихим, заспокійливим гудінням комп’ютерних систем. Ані сиділа на краєчку крісла для пасажирів, закривши обличчя долонями. Її плечі все ще здригалися від тихих сліз. Ілан стояв поруч, притиснувшись чолом до товстого ілюмінатора. За склом розкинувся їх рідний і вже такий чужий світ. Світ, який належав їм за правом, але з якого їх вигнали, мов диких звірів.

Капітан Марк увійшов до каюти, тримаючи в руках два термокухлі з гарячим запашним чаєм. Він мовчки протягнув один Ані, а другий поставив на консоль біля Ілана.

- Громада закрила перед вами двері, - тихо, але вагомо промовив Марк, сідаючи у крісло пілота. – Вони вважають що покарали вас.  Але насправді вони просто випустили вас із клітки.

Ілан повернувся від ілюмінатора.  Його погляд був важким, дорослим.

- Ми залишили батьків Ані там! Жерці змусили нас це зробити. Люди повільно гниють там, під землею, моляться Вогню і вважають нас зрадниками. Який сенс у цій свободі, якщо ми нічого не можемо змінити? Моїх знань вистачає лише на те, щоб латати ці кляті іржаві затвори!

 Марк м’яко всміхнувся, і в його блакитних очах блиснули іскорки розуміння.

- Тобі замало твоїх знань, Ілане? Тоді здобудь нові. Там, звідки ми прилетіли, ніхто не молиться вогню, чи машинам. Ми їх будуємо.

Він  натиснув кнопку на головній панелі, і над головами героїв розгорнулася голографічна проекція тривимірної карти зоряних систем.

- Як ви вже знаєте, ми – представники великої Імперії, яка об’єднує сотні заселених планет, - почав розповідь капітан. – А наш рідний дім, де розташована Академія Космічного Флоту і звідки стартував «Арго», називається Нова Терра. Колись, багато століть тому, існувала прабатьківщина нашого виду – планета Земля. Але людство росло занадто швидко, ресурси вичерпувались. Люди ледь не знищили Землю своєю дурістю та війнами за ресурси, але наука врятувала нас.  Вчені та правителі знайшли єдиний вихід: кинути всі сили на колонізацію нових, придатних для існування світів. Так, крок за кроком, була збудована наша Імперія.

Ілан уважно вдивлявся в голографічну карту:

- Раніше ми не питали вас, бо хотіли повернутися додому. Але зараз ми тут і хочемо знати. Хто ви? Чим саме займається екіпаж «Арго»? Ви дослідники?

- Ми розвідники, Ілане, - відверто відповів Марк. – Наша місія – шукати нові світи. Якщо планета придатна для життя, ось як ваша планета, Імперія готує її до колонізації. Ми привозимо сюди свої технології, терраформуємо поверхню планети, якщо потрібно, будуємо міста. Але космос суворий. Якщо ж планета виявляється непридатною для життя людей, але має багаті надра… Імперія не залишає її просто так. Туди відправляють гігантські видобувні платформи, які поступово, до останньої краплі, викачують усі важливі ресурси для потреб Нової Терри та інших планет. Імперії потрібні ресурси, щоб жити.

Ані здригнулася, уявивши, яка доля могла б спіткати їхній світ, якби екіпаж «Арго» прийняв інше рішення і не признав їх планету придатної для життя.

Ілан задумливо опустив погляд на свої руки, а потім знов подивився на капітана. В його очах спалахнув спогад про таємницю, яку батько розповідав йому пошепки, далеко від вух суворих жреців.

- Значить, колонізатори… - тихо промовив Ілан. – Тоді це пояснює наші легенди. Батько розповідав мені таємну історію нашого підземного міста. Декілька століть тому на цю планету теж опустився корабель з зірок. Точніше він не опустився – він падав, бо зазнав аварії. І поки падав - врізався в поверхню нашої планети, занурившись глибоко в землю.

Ані підсунулась ближче, уважно слухаючи. Ілан продовжив:

- Це падіння, яке мало б стати катастрофою, насправді рятувало деяких наших предків. Корабель застряг глибоко під поверхнею, і саме це дозволило людям вижити всередині його міцного корпусу, коли нагорі спалахнув Великий Вогонь, випалюючи все живе. Бортові системи корабля підтримували життя колоністів, але обшивка все ж була пошкоджена, а шлях нагору відрізаний полум’ям. Тоді майбутні мешканці зрозуміли, що поверхня надто небезпечна і почали розширювати простір навколо корабля, будуючи перші підземні міста. З часом залізо  заіржавіло, комп’ютери вийшли з ладу, а пам'ять  про зоряний корабель перетворився на релігію Великого Вогню. Ми забули, що прийшли з неба.

Марк з інтересом подивився на хлопця і кивнув:

- Так, це дуже цікаво. Виявляється, ви – нащадки колоністів? Але я ніколи не чув про корабель з колоністами, який би загубився або зазнав краху у цієї частині космосу. Треба обов’язково пошукати в архівах. Але, Ілане, ким би не були ваші предки, вони були справжніми бійцями! Вони змогли вижити у цій кам’яній могилі. Але тепер ваш старий корабель іржавіє в минулому. А ваш новий корабель – тут. З нами.

Ані підвела голову і запитала:

- І ви… ви пропонуєте нам полетіти з вами?

- Саме так, - кивнув капітан. – В Імперії, на Новій Террі, є Академія Космічного Флоту. Там навчають усього: від квантової інженерії та терраформування до зоряної навігації й дипломатії. Ви отримаєте найкращі знання імперії. Таким кораблям, як наш «Арго», потрібні люди з таким загартуванням, як у вас. Нам потрібен такий кмітливий, голодний до знань майбутній інженер Ілан. І нам потрібна така смілива, чуйна навігаторка і дослідниця, як ти, Ані. Ви виросли в суворих умовах підземного міста, ви знаєте ціну ресурсам і життю. Ви пройшли таке випробування, яке зламало б багатьох дорослих і зберегли людяність там, де панував страх.