Розділ 2

Перши години на поверхні після вигнання були найважчими. Старійшини були невблаганними: за те, що Ані та Ілан привели «чужинців із неба» та порушили вікові закони громади, їх назавжди позбавили права повертатися в підземне місто. Стара заіржавіла брама закрилася за їхніми спинами з важким, глухим скреготом, який прозвучав як вирок.

​Ані не могла заспокоїтися. Вона сиділа на біля евакуаційного модуля, схопивши обличчя долонями, і її плечі здригалися від плачу. Довга руда коса розплелася, а великі зелені очі почервоніли від сліз. Її батько й мати залишилися там, у підземному місті, навіть не знаючи, що їх єдину доньку вигнали назавжди.

​Ілан не міг дивитися на її страждання. Кожен спалах її болю відгукувався в його серці. Він присів поруч, обійняв її за тендітні плечі й тихо, але впевнено промовив:

— Ти побачишся з батьками, Ані. Я обіцяю тобі.

​— Але як, Ілане? — прошепотіла вона крізь сльози і підняла на нього свої заплакані очі. — Брама закрилася, охорона стоїть на всіх постах. Нас уб'ють, якщо ми підійдемо ближче.

​Ілан загадково й рішуче посміхнувся:

— Вони стережуть головні ворота. Але я роками працював у технічних відсіках і обслуговував вентиляційні шахти. Я знаю кожну щілину, кожен секретний хід цього підземного міста, про які старійшини навіть не здогадуються.

​Того ж вечора Ілан разом із Ані написали короткого листа Торесу і Ольї. Ані тремтячою рукою вивела прохання про зустріч та вказала точний час і місце на поверхні — технічний люк, що був  кінцевою точкою тієї самої вентиляційної шахти з технічного ярусу номер дев’ять, якою Ілан  колись вибирався на поверхню, щоб врятувати Ані від Великого Вогню.

 ​Дочекавшись глибокої ночі, Ілан залишив Ані у модулі, а сам, наче тінь, рушив до скель. Він акуратно демонтував іржаву решітку старої закинутої вентиляції. Пробираючись крізь вузькі, брудні лабіринти вентиляційних труб, де кожен шурхіт міг видати його, він дістався до технічного ярусу сектора Б.

​Ілан знав щоденний маршрут Тореса. Батько Ані працював на водоочисній станції й щоранку о шостій годині приходив перевіряти фільтри у розподільчому вузлі. Хлопець обережно спустився з вентиляційного люка й закріпив білу записку прямо на головному вентилі — туди Торес точно подивився б у першу чергу. Зробивши справу, Ілан так само тихо повернувся назад.

​Наступного дня о зазначеній годині Ані та Ілан ховалися під скелею біля іржавого технічного люка. Серце Ані калатало так сильно, що, здавалося, його було чутно навколо. Минуло декілька довгих напружених хвилин. Лише вітер грався з довгим рудим волоссям Ані і висушував її заплакані очі. Вона зі страхом і надією вдивлялася в заіржавілу кришку люка, міцно стискаючи пальці.

Раптом зсередини почувся важкий скрегіт. Колесо з внутрішньої сторони повільно, ривками повернулося. Кришка піднялася на декілька сантиметрів, випускаючи назовні потік затхлого підземного повітря, що мав запах машинного мастила. У цій щілині з’явилося змарніле, забруднене обличчя батька Ані. Очі Тореса злякано бігали по сторонах, але коли він побачив доньку, на його губах  з’явилася слабка усмішка.

- Тату! – Ані впала на коліна прямо в пилюку, намагаючись допомогти батькові підняти важкий люк.

Торес вибрався на траву і міцно, до хрускоту в кістках, притиснув доньку до себе. Його очі були повні сліз.

- Дівчинко моя... — шепотів він, цілуючи її руде волосся. — Коли я дізнався, що вас вигнали, я думав, що моє серце зупиниться. Якби не ваш з Іланом лист...

- Тату, я…  А де мама?  - Ані захлиналася від сліз, які заливали її обличчя.

- Тихіше, рідна, тихіше… - прохрипів Торес, важко дихаючи. – Твоя мати не наважилася йти зі мною. Охорона жерців нишпоріть скрізь усі верхні переходи. Вони шукають будь який знак, що ви ще тут. Мені дивом вдалося дістатися сюди.

- Тату, вони вигнали нас… - сльози знову підступили до очей Ані. – вони не хочуть бачити правду. Вони вірять Раді, а не своїм очам. Тату, ходімо з нами! Ми придумаємо як забрати звідси й маму! Нагорі вже безпечно і нема Вогню! Там, на орбіті, є  величезний корабель! Капітан Марк допоможе нам!

Торес сумно похитав головою. Його руки обережно торкнулися пальців доньки.

- Ні, Ані. Моє місце тут, разом з твоєю мамою.  Хтось же має латати ці кляті труби, поки місто остаточно не задихнулося і не померло в лоні нашої планети. Якщо я піду з вами, Рада знайде іншого винного, а люди… люди взагалі втратять надію.

Він перевів погляд на Ілана, і його голос став твердішим:

- Я пишаюся тобою, синку! Ти спас саме цінне, що є у моєму житті - мою доньку. Ти зробив те, на що у мене не вистачило сміливості за все моє життя – пішов проти Ради, проти всієї системи наших цінностей. Але жрець правий в одному – тут ваша історія закінчена. Тут іржа надто глибока, Ілане! Вона проїла не лише труби, вона проїла їхні душі. А люди… люди залякані  системою, яка карає за знання і нав’язує сліпу віру.

Їх розмова була короткою, адже Торесу треба було повертатися, щоб охорона не помітила його відсутності. Ані поспіхом розповіла батькові про те, що планують капітан Марк та Ліза — про велике майбутнє, про те, що через кілька років планета одужає від Вогню завдяки науці й люди зможуть вийти на поверхню.

Старий технік дістав із кишені куртки невеликий, загорнутий у чисте ганчір’я згорток. Коли він його розгорнув, Ані з подивом глянула на батька.