Частина 1

Колись дуже давно, ще у 1800-х роках жив один підприємець К.Д. Хрущов. Він був відомий в багатьох містах і селищах нашої неньки України тим, що будував храми. І от після смерті його батька він вирішив побудувати монастир на території нашої Краснопільщини, точніше, поряд з сучасним селом Рясне. Обрав він дуже гарне місце для будівництва – безкраї простори полів, як найкраще підходили для монастиря. Дуже довго він оббивав пороги та просив у царя Олександра ІІ дозволу на цей задум. І ось, нарешті, його мрія здійснилася. У 1869 році дозвіл було отримано і Хрущов виділив більшу частину коштів і власні землі для будівництва монастиря. Жителі Рясного дуже тішилися такій новині, бо тепер недільного ранку не потрібно буде їхати за три дев’ять земель, як вони говорили, щоб потрапити до церкви. А назвав він той монастир Свято-Дмитрієвським, на честь померлого батька. Пройшло зовсім мало часу з початку будівництва і всіх облетіла сумна звістка – Хрущов помер. У зв’язку з цим його сім’я вирішила припинити будівництво і повернути землю і гроші, які він дав на побудову монастиря. Це був довгий і кропіткий процес, але суд вирішив, що немає ніяких підстав, щоб повернути їм майно.
Родичі Хрущова не хотіли миритися з програшом. Довго думали-гадали, як завадити побудові монастиря, бо якщо церкву не побудують, то, напевне, землю і гроші повернуть їм. Тож молодша дочка Олена вирішила звернутися до відьми на ім’я Марина.
Дім відьми знаходився в далекому лісі у Краснопіллі. Це була вся інформація, яку знала Олена. В Краснопіллі було небагато лісів, але вони були великими. Коли Олена приїхала у село, у її поле зору потрапив, так званий проклятий ліс. Ліс був густим, і, ніби, відлякував всіх потенційних відвідувачів. Довго по лісу бродила Олена, та все ніяк не могла знайти будинок відьми. Почало темніти. Дівчина неочікувано знайшла закинуту хатину, біля якої сидів ворон.
 
Як тільки Олена почала підходити до будинку, ворон почав каркати, та так сильно, що у Олени кров в жилах захолола. Та провести ніч в лісі без хоч якогось даху над головою, здавалося ще гіршим. Тож Олена, незважаючи на «застереження» ворона, все ж вирішила зайти в середину. Перед дверима дівчина завмерла: «А що як в будинку хтось живе», - подумала вона, «Треба постукати». Це була слушна думка. Після того як Олена постукала, двері відчинилися, немов би самі по собі. «Оце так чудасія!» - тільки й подумала дівчина, і не вагаючись ні хвилини зайшла до будинку. У середині від напівзруйнованої хатини не залишилося нічого, а перед очима постала прекрасна і комфортна оселя.
 
У будинку все було заставлено баночками з різним вмістом, а в дальньому кутку стояв казан, в якому варився якийсь напій.
-Цікаво, що там – подумки запитала сама у себе Олена
-Просто чай – почулося у відповідь
Олена здригнулася, вона ж бо була впевнена, що в будинку немає нікого, окрім неї. Обернувшись на джерело звуку, дівчина побачила, напевне, Марину. 
Та ось її увагу привернув ворон, який влетів у розчинене вікно і почав вмощуватися на плечі у відьми. Як виявилося це справді була Марина. У Олени було декілька питань, які зовсім не стосувалися її справи, через що вона боялася їх задавати. А поки дівчина була заглиблена у свої думки, Марина пройшла до того самого казана і діставши 3 кухлика, запросила Олену до столу. Дівчина одразу запитала, навіщо мовляв 3 кухлика, якщо їх тільки двоє, на що відьма просто змахнула рукою, і замість ворона перед ними з’явилася дівчина, але, що це таке? У неї були крила!
Побачивши здивування на обличчі Олени, Марина пояснила, десь років 16 назад у Краснопіллі народилася дівчина, але не проста, а з крилами. Люди сполохалися і хотіли вбити дівчину, не могла Марина на це просто дивитися, тому викрала її, а так як з крилами не будеш по вулиці ходити, то й почала вона перетворювати дівчину на ворона.  А та, в свою чергу допомагає Марині в усьому, віддячує таким способом. Дівчину до речі Анастасією звали. Після такої щирої розповіді, Олена впевнилася в силах відьми і зважилася таки запитати її, чому живе вона у напіврозваленій хатині. Марина сказала, що хатина ціла, а щоб незвані гості не заходили, наводить вона на своє помешкання морок. Більше питань Олена не мала. Тому одразу вирішила просити допомоги. Почувши про проблему дівчини Марина одразу згодилася допомогти, пояснивши це тим, що на місці де будують монастир, відьми уже декілька століть проводять шабаші, а нове місце знайти – дуже довга і кропітка робота, тому краще буде завадити побудові монастиря. Наказала їй відьма чекати п’ятниці 13, а до того часу відьма вже щось придумає і проведе потрібний ритуал. Сказала дівчині Марина лягати спати тут, а прокинеться вона вже вдома. «Все ж таки я відьма і не буду варити «просто чай»», - посміхнувшись сказала чаклунка. Заспокоєна її словами Олена заснула, а на ранок справді прокинулася вдома. Розповівши сім’ї про свої пригоди, вони всі почали чекати п’ятниці. Дні неминуче довго тягнулися в очікуванні потрібної дати.