1.2 Перше завдання

Йдучи до кімнати я дуже раділа! Нарешті я потраплю до академії, але не для навчання а, як у фільмах, буду детективом під прикриттям. 

  Але мою радість розвіяла всього одна думка: як мені вдасться потрапити до Норворської академії? Це потрібно проходити якісь вступні екзамени. Оскільки це дуже відома академія, яка не звертаючи увагу на те що там кожного року зникає по одній учню, користується досить великою популярністю між багатеньких сімей та різних розумників. А мама мені говорила що я ні за що не поступлю й до академії де будуть самі прості іспити! 

   Оце я попала! Треба якось пройти ті кляті екзамени, щоб не підвести батька! Отже, у мене залишився тиждень, щоб вивчити усе що мала знати за ці довгі шкільні роки.

   Хоч був вже пізній вечір, та заснути я не могла. В голову постійно лізли думки про те як я не встигну я спуститися на поріг академії як мене відразу відрахують. Тому було прийняте рішення помалювати, щоб заспокоїтись.

   Малювати я любила ще з дитинства, і як тільки пішла до першого класу мама мене відвела до художньої школи. Це була єдина школа в якій мене могли похвалити за старання. У звичайній школі я завжди отримала середні оцінки, тому вчителі мені постійно говорили,  що я все своє життя буду мити поли. Мама з татом закінчили школу з золотими медалями,  тому й могли отримати роботу з не малою зарплатою. Як я вже казала тато в мене працює криміналістом, а мама працює в моргові патологоанатомом. Якщо чесно мені було лячно залишатися з трупами на одинці навіть вдень, а мама іноді залишилася там на ніч. Не те щоб мені було дуже страшно, просто було якось ніяково. Хотілось з кимось поговорити, але здавалося що як тільки я почну розповідати якусь цікаву історію, комусь із лежачих в цій кімнаті, то обов'язково хтось зайде і десь прийде мене за божевільну.