Глава 19

АНДРІЙ

Я приїхав на благодійний вечір мера завчасно. І приїхав на нього лише для того, аби побачити Катю, хоч і сердитий на неї. Але якась невидима сила тягне мене до неї. Я просто хочу бачити її. Може вона сьогодні нарешті з’явиться на цьому благодійному вечорі зі своїм чоловіком.

Мене ж не тільки мати запевняла, що Катя вийшла заміж за мого однокласника, а ще й мій хороший товариш. От тепер цікаво побачити, як виглядає поруч з нею Дмитро. Чи заслуговує такої красуні, як Катя? Зрештою, що вона у ньому такого знайшла? Чим він кращий за мене, що вона проміняла мене на нього?

Стою з келихом, час від часу зиркаю на годинник. Схоже, Катя запізнюється чи, може, взагалі не прийде на цей вечір. Може святкуватиме це свято разом з коханим чоловіком у родинному колі? Чи все ж таки приїде з ним сюди? Але раптом пригадую слова мера, сказані у понеділок. І знову сам себе питаю. Чому він сказав, що може Катя закохалася? Щось нічого не розумію, але я повинен з усім розібратися. Тепер, коли я подав на розлучення та переїхав жити окремо, сподіваюся у мене буде більше часу, аби все розвідати. Все ж при образі мені цікаво, як влаштувала своє життя моя колишня.

Перевівши погляд у бік, помічаю Катю з пишненькою харизматичною брюнеткою. Катя посміхається, і я, мов заворожений, прикипаю поглядом до неї. Серце ниє та щемить. Але при сильних відчуттях у тілі зауважую, що вона знову одна. Отже, тут щось не так. І я маю якнайшвидше все з’ясувати, аби заспокоїтися.

Що ж, сьогодні увечері порозмовляю зі своїм помічником.

Ловлю на собі погляд колишньої коханої, і її посмішка одразу стирається, а мені дістається холодний невдоволений погляд. Від якого я почуваюся паршиво. Мені неприємно, що та, яка колись клялася мені у коханні, зараз люто ненавидить мене.

Нарешті почалася вечірка. Представниці прекрасної статі фліртують, та я не зважаю — мій погляд прикутий до Каті. Здається, окрім неї жінок більше не існує. Але мене дещо напружує те, що вона одна. Її компаньйонка он уже на повну фліртує з Полонським. Спостерігаю за Катею і бачу, як вона раз за разом відбиває чоловіків, що підходять до неї. Це мені здається дивним, хоча хтозна. Може вона дотримується вірності чоловікові. Ця думка роздирає душу. Не хочу цього. Я ревную і дуже чітко це усвідомлюю.

До Катерини підійшов мер, щось їй сказав і вона знову залишилася одна, крокуючи у дальній куток ресторанної зали. Не можу більше стояти осторонь. Знаю, що наша розмова не складеться, але я хочу побути з нею разом, хочу почути її голос, вдихнути до болю знайомий аромат парфумів.

Тому, поставивши порожню склянку з-під коли офіціанту на тацю, впевненою ходою прямую до дівчини.

Зупиняюся зовсім поруч і на мить прикриваю повіки. Стискаю вилиці і, розплющивши очі, усвідомлюю, що навіть при її зраді та при холодній байдужості, це моя жінка. Я відчуваю її на клітинному рівні, і я зроблю все, аби вона знову була моєю. Адже якщо у мене є такий потяг до неї, то у неї теж. По-іншому просто бути не може.

— Привіт, Катерино! Чому ти знову одна? Невже Дмитро не хоче бути поруч? Я б на його місці нізащо б тебе одну не відпустив, — зірвано зауважую.

— Ти не на його місці, Андрію! — відмахується Катерина. — Зрештою, мій чоловік занадто зайнятий, аби витрачати час на такі ванільні вечірки. Він у мене дуже конкретний та надто зайнятий. Он перевів певну суму на рахунок, а його присутність не обов’язкова. Тут є кому ходити на вечірки та піаритися.

Стискаю жовна. Це камінь у мій город. Але не встигаю оговтатися від холодної різкості своєї чарівної співрозмовниці, як вона питає.

— А ти чому один? Твоя дружина не боїться, що хто-небудь склеїть тебе? Ти ж завжди був охочий на пригоди та розваги.

Слова Катерини мене ображають, але не встигаю нічого відповісти, бо невідомо звідки біля нас наче виріс — з’явився мер.

— Як добре, що ви разом, — вдоволено посміхається він. — Маю до вас розмову. Ходімо. Не хочу, аби хто почув завчасно.

Ми з Катериною переглядаємося. Якщо чесно, я нічого не розумію, але доки я підвисаю, Катя, повернувшись, йде за мером. Мені ж не залишається нічого іншого, як іти за ними.