Охвістя Купер-Блай

Маленька новела
без сенсу та істини
про таємницю
що збудженість їстиме.

Чорна Ауді С5 спритно подолала лісовий серпантин. Автівка плавно повернула в затінену тополями вулицю, виїхавши на пряму трасу, і з динамічним ревом двигуна попливла по гладкому асфальту. 

Весняні проміння ранкового сонця мерехтіли в затемнених окулярах Мікаеля. Кожен вигин маршруту відкривав новий пейзаж з кришталевим озером, який він спостерігав у відвертому збудженні. Нарешті, на горизонті з'явилися ворота маєтку Купер-Блай, який він так довго шукав щоб купити. Автівка зменшила швидкість, проїхала крізь срібну браму з гострими зубцями, та повернула на алею, яку прикрашали витончені скульптури та кущі диких троянд. Шелест гравію під колесами заспокоював хвилюючі сподівання водія. 

Із-за кущів виринув величезний старовинний будинок з гострими шпилями, мідними черепичними дахами, та темними кам’яними стінами. Дух захоплювало від такої величі, але серце Мікаеля забилося ритмічніше аж ніяк не від будинку, а саме від чарівної господарки, яка вже чекала його біля входу. Це була Лелія, одна з власниць маєтку, який вони й хотіли продати багатому видавцю відомого журналу. Вона м’яко посміхалася стоячи біля порогу у своїй вишуканій сукні-сарафані з вишивкою, та виглядала ще більш вражаюче ніж всі попередні пейзажі. Автомобіль зупинився прямо біля входу і, нарешті, Мікаель віч-на-віч зустрівся з домовласницею, яка гостинно запросила його всередину.

На якусь мить чоловік завмер перед ґанком, зняв сонцезахисні окуляри, та захоплено підвів очі на витончену вежу. В цей момент будинок велично дивився на гостя гостроокими вікнами, а власниця — ніжними зеленими очима, не в змозі приховати своєї симпатії до такого ставного чоловіка

— Хай мені грець, яка дивовижна грація, — промовив Мікаель, а про себе додав, — мого майбутнього дому.

«Ранок може виявитися досить примхливим,
особливо якщо зустрічати його в незнайомому місці.
Невдало зустріти — як раз плюнути…
і справа зовсім не в тому,
наскільки гостинним буде привітання світанку у твоєму вікні.
Весь секрет сприятливого середовища та смислу його 
лишень у правильно підібраному коктейлі»

Лелія провела гостя крізь величезний хол, демонструючи йому вишуканий інтер'єр. Герой повільно крокував за нею немов на довгому повідку, який тягнувся тоненьким ароматом її дорогих парфумів з відтінком смородини. Не в змозі відірвати погляд від її елегантної ходи, час від часу він ловив її спокусливий погляд на собі. Леді озиралася, та пестливо посміхалася, підводячи Мікаеля до розкішної вітальні з м'якими диванами, та помпезними сукнями для вікон. Його полонила краса вітальні, яка здавалася майже містичною. Лелія привернула його увагу до каміна з готичним орнаментом, навколо якого панував неймовірний затишок. Всі меблі в кімнаті були підібрані з особливим смаком до дизайну та стилю. 

Жінка присіла на канапу, та почала ненав’язливо розповідати про їхнє з сестрою дитинство в цьому домі, але з таким увічливим ентузіазмом, що Мікаель не міг не захопитися її розповіддю. З її дозволу він сів поряд, та уважно спостерігав за тим, як її вуста гуляють вузенькими стежками спогадів. Лелія розповідала якусь кумедну історію з дитячих років, легенько гралася зі своїм кучером, намотуючи його на палець, кидала звабливі погляди на чоловіка, та час від часу ледь помітно торкалася його руки, ніби випадково. 

Він відчував, як його серце билося швидше ніж потрібно, а спокуслива жага вирувала десь у грудях. Тепер він прагнув більше дізнатися про цю жінку, аніж про будинок та умови купівлі-продажу. Мікаель піддався її чарівному впливу, і варто зазначити, що й вона була зачарована його стриманим мужнім шармом. Здається, саме в цей момент, їхні думки закохано сплелися у невидимий вузлик десь між дотиками їхніх поглядів.

Але раптом цей зв’язок перервався появою другої власниці — пані Лаури. Вона була вища за сестру, та мала епатову поставу, що говорила сама за себе. Ця жінка знала собі ціну. Вона увійшла в кімнату повна авторитету, одягнена в елегантну картату блузу, та оксид червоні брюки, що виразно підкреслювали її стійкий характер і талію.

Тримаючи в руках піднос з трьома келихами апельсинового Мартінеса, пані зауважила, що Лелія схитрила у своїй розповіді.

— Моя люба, нечесно оманювати потенційного покупця такими дурницями, — чемно наголосила Лаура, поставивши тацю на кавовий столик, — серце будинку знаходиться аж ніяк не в підвалі, а в спочивальні, — доповнила вона, кидаючи привабливий та проникливий погляд на гостя, та подала йому коктейль.   

— Звичайно, дорогенька, ти маєш рацію, — примхливо відповіла Лелія, потягуючись за своїм келихом, — але ти ж знаєш, наскільки ненаситний цей будинок. У нього не один шлунок, то може й сердець декілька. І в першу чергу, це серце самих господарів, — додала вона, поглядаючи на Мікаеля з усмішкою, та зробила маленький ковток спиртного напою.

— О це так… інтригуючи цікаво. Суцільні загадки, — усміхнувся у відповідь Мікаель, підгортаючи рукава сорочки, — звісно я здогадувався, що цей будинок скарбниця, але навіть не міг й уявити, що справжній скарб полягає саме в його власницях.

Чоловік відразу помітив, що Лаура зовсім інша ніж Лелія. Вона була більш стриманою та зосередженою, і було очевидно, що в сім’ї вона за старшу. Але попри це, Мікаель не просто побачив її неповторну красу, а прямо відчув таку ж саму глибоку симпатію, як і до її сестри. Доречно буде зауважити, що і Лаура відчула неабияку приязнь до чоловіка, і тепер її інтерес полягав не тільки в продажі маєтку. Ситуація палко загострилася, і герої підкреслили цей момент традиційним ритуалом цокання.

«Тотемна гадюка. Серцевина із каменя мідного.
Спокусливий голод до нового життя
пробуджує запах нестримного збудження.
Змія заповзає спочатку в кишеню, а потім у сон,
і навіть погладити себе дозволить…
а потім ти й сам погодишся яду її скуштувати»