ІСТОРІЯ МАСКИ МЕНГУ: ТАЄМНИЦЯ ПОДВІЙНОГО ПРОКЛЯТТЯ

Сюжет історії:

Тобі Елліс — прямий нащадок давнього роду Ямато — знову вирушає у подорож Японією. Цього разу його мета — розгадати таємницю зловісної маски Менгу, яка з давніх-давен вселяє страх у всіх, хто її бачить. Ходять легенди, що ця маска несе на собі древнє прокляття, пов’язане з родом Ямато, а також — із таємничою катаною Акінави, зброєю його предків.

Тобі, як Хранитель спадщини Ямато, має зняти прокляття, перш ніж воно вирветься назовні й завдасть лиха сучасному світу. Разом із вірними друзями — сміливою Самантою, аналітичним Габріелем та своїм допитливим племінником Джекі — він вирушає до Японії, де на них уже чекає старий союзник Кенджі.

Проте на шляху до істини герої стикаються з новими загрозами, загадками, боями й внутрішніми випробуваннями. Їм доведеться не тільки боротися за власне життя, а й зануритися в глибини древніх японських традицій, щоб відкрити правду про маску, катану й силу, яка стоїть за обома артефактами.

Це подорож, де минуле знову оживає, а спадщина предків стає ключем до порятунку майбутнього.

США. Нью-Йорк.
Джекі Вільямс (Елліс).

Минуло три роки з тих пір, як Тобі Елліс, Хранитель древніх реліквій, повернувся з Японії. Тоді він врятував скарби генерала Такахасі від рук тих, хто прагнув використати їхню силу у власних цілях. З того часу життя Тобі стало спокійнішим — або так йому здавалося.

Того ранку Нью-Йорк, ще сонний після нічного шуму, поволі прокидався. Над дахами клубочився ранковий туман, вітрини магазинів мерехтіли відбитками сонця, а на вулицях ще не було звичної суєти. Перед невеликим магазином старожитностей, захованим у тіні між двома кав’ярнями, стояв Джекі — племінник Тобі. Він неквапливо підмітав тротуар, вдихаючи запах кави й вологого асфальту, коли краєм ока помітив постать, що наближалася.

То був старий японець — худорлявий, з прямою спиною і тихим кроком. В руках він тримав невелику коробку, загорнуту в темно-синій шовк із витонченим візерунком. Обличчя його було зморшкуватим, але очі світилися спокоєм і… чимось незбагненним.

— Гей, хлопче, — звернувся він до Джекі. Голос був тихий, проте сповнений внутрішньої сили.

Джекі зупинився, витер руки об фартух і чемно відповів:

— Доброго ранку, сер. Чим можу допомогти?

Старий на мить зупинився, погляд його ковзнув по вітрині, де стояли мечі, маски, сувої — артефакти з різних епох.

— Це магазин Хранителя? — запитав він, не зводячи очей з одного старовинного менпо — бойової маски самурая.

— Так, сер, — відповів Джекі, відчуваючи, як щось у повітрі раптом змінилося. — Хранителя звати Тобі Елліс. Я можу покликати його.

Але японець похитав головою. Він підійшов ближче і простяг Джекі коробку.

— Віддай йому це, — сказав він спокійно, майже пошепки. — Він знатиме, що з цим робити.

Джекі взяв коробку, обережно, ніби в руках у нього щось живе. Шовк був теплим на дотик. Він хотів було поставити ще одне запитання, але…

Старого вже не було.

Джекі розгублено озирнувся. Японець ішов геть, рухаючись плавно, майже ковзаючи тротуаром. Його постать дедалі більше розчинялася в ранковому натовпі, поки зовсім не зникла з поля зору, ніби ніколи й не існувала.

Джекі, який так і не встиг поставити свої запитання, опустив погляд на невелику коробку в своїх руках. Вона була легкою, майже невагомою, проте здавалася дивно важкою — ніби тягар ішов не від її маси, а від того, що було всередині. З коробки ніби струменіла тиша, глибока і давня, що змушувала серце битися частіше.

Відірвавшись від цих думок, Джекі швидко рушив до внутрішньої частини магазину, де містився кабінет його дядька — Тобі Елліса. Він не просто був для Джекі наставником і роботодавцем. Тобі був тим, кого він називав сім’єю. Після трагічної загибелі батьків саме дядько став для нього домом, опорою і другом.

Коли Тобі вперше вирушив у подорож до Японії, Джекі було лише п’ятнадцять. Хлопець тоді не розумів усіх деталей, але з кожним роком його цікавість до історії, артефактів і давніх культур зростала. Він проводив години, роздивляючись речі на полицях, слухаючи, як дядько розповідає про ритуали, легенди, бойові мистецтва та честь самураїв.

Згодом Джекі почав допомагати у магазині — спершу просто прибираючи, потім вивчаючи походження речей, вчачись розрізняти справжні реліквії від вміло зроблених підробок. І хоча він ще був молодий, Тобі вже бачив у ньому майбутнього Хранителя — того, хто продовжить його справу, якщо колись прийде час передати ключі від минулого.

Піднявшись скрипучими дерев’яними сходами, що вели до офісу на другому поверсі, Джекі зупинився перед масивними дверима й обережно постукав.

— Заходь, Джекі, — долинув зсередини знайомий, трохи втомлений голос.

Він відчинив двері й ступив у кабінет, наповнений знайомим ароматом старих книг, паперу та деревини, з легкими нотками лаку й часу. Сонячні промені пробивалися крізь жалюзі, лягаючи смугами на стіл, заставлений сувоями, рукописами та древніми артефактами.

Тобі сидів у кріслі, злегка нахилившись над одним із документів. Його обличчя проясніло при вигляді племінника, але враз набуло серйозності, коли він побачив коробку в руках Джекі.

— Щось сталося? — запитав він, відклавши перо й уважно вдивляючись в обличчя хлопця.

— Так, дядьку Тобі, — відповів Джекі, підійшовши ближче. — Я щойно зустрів якогось дивного старого. Він підійшов до мене, нічого не пояснив і просто... дав мені це. Сказав, що ти знатимеш, що з цим робити.

Тобі насупився. Його рука неквапливо потяглася до пакунка. Торкнувшись старої тканини, він затримав дотик — пальці відчули шорсткість часів, а серце — тривожний відгомін минулого.

— Подивимось, — промовив він тихо, майже урочисто.

Обережно розв’язавши мотузку, він зняв шовкову обгортку. Під нею виявилася різьблена дерев’яна скринька з темного дерева. Її поверхню вкривали візерунки — хвилі, вітри, стилізовані драконом і маскою, що застигла у вічному оскалі.